Як живеться місцевим мешканцям за кілька кілометрів від сусіда-агресора – дізнавалися журналісти Суспільного.
Від Сум до Миропілля менш як 40 кілометрів. Дорогою між селами Вільшанка та Барилівка можна зустріти ось таку інсталяцію для російських військових. Тут їм і пральна машина, і унітаз, і собача буда.
Миропілля – це село, у якому мешкає майже три тисячі людей, але через те, що населений пункт розташований на відстані кілометра від Росії, деякі родини виїхали. Сім’я Алли Михайлівни залишилася, бо має худобу. 31 липня, після шостої ранку, у дорогу біля її будинку влучив російський снаряд.
"Як почало стріляти, я пішла у підвал, бо це не вперше. А я погано це переношу, бо серце і тиск. Хлопець ходив туди-сюди, і як летіло, то він ховався, у кухні сидів. А дід за стіною був, гарбуза тер качкам. Не знаю, але думаю, що стіна врятувала діда. Туман стояв у дворі скрізь, пил. Син вийшов і каже, що вікон немає у нас. Коли виходжу до двору й кажу: "Боже мій! Жах". Тут все в диму валяється. Може, дерева трохи закрили, їх позрізало он", — розповідає Алла Михайлівна.
Показала жінка руйнування не лише в дворі, а й у будинку. Їй уламками посікло тюль та гардини.
Уламки від ракети пошкодили не тільки вікна та фіранки пані Алли, а й стіни та меблі в оселі.
Після перших звуків пострілів Володимир Борисович із дружиною спустилися в підвал.
Чоловік згадує: "Було трішки тиші й ми вийшли, побачили, що вікна всі вибиті, хата пробита. І підлога пробита, і шафа пробита всередині. Дах вчора хлопці прийшли і трохи підладнали. Десять шиферин було пошкоджено, на гаражі ще дві лишилися. Друзі прийшли – допомогли. Ми загородили вікна. Ті шибки, які були відчинені, то їх якось і не зачепило. Удар пішов по прямій – тут наша спальня, а тут кухня".
Господар будинку каже, що якби його родина лишалася в будинку, навряд були б живі та здорові. Уламки пробили стіни їхнього дому.
Дісталося й воротам, транспорту та медогонці чоловіка. З останньої російська артилерія зробила сито.
Вирва якраз посеред двору – це ще одне обійстя, якому дісталося від військових із Росії. Пошкодили вони як хату, так і господарчі споруди. У цьому дворі ніхто не живе.
А тут поцілили в город. Вибуховою хвилею пошкоджено паркан та вікна в будинку.
"Це був найстрашніший момент, не було такого з того часу, як почалася ця війна. Хтозна, де тепер брати шифер. Завтра йду в сільську раду, до голови", — розповідає пані Лариса.
Голова Миропільської громади спілкуватися на камеру відмовилася, пославшись на брак часу та зайнятість. Допомагають у громаді одне одному самі мешканці.
Місцевий депутат Андрій Логвин розповідає: "Почався обстріл із боку Російської Федерації. Ми нарахували близько 36 приходів. По цьому периметру десь п’ять влучань було. Люди звернулися за допомогою, щоб ми з цим чимось допомогли. Вчора що змогли, те й зробили. Тепер треба привести вікна, щоб засклили люди".
Боєць добровольчого формування Олександр говорить: "Досадно, неприємно. Ми самі власноруч все робимо, майже не допомагають. Прикро за владу, що не цікавиться цим. Фінансове забезпечення – це болюча точка в усіх".
"Полюбляють" росіяни, за словами місцевих мешканців, обстрілювати їх зранку. Якоїсь закономірності немає – усе відбувається хаотично.
"Емоції – це страх, по-перше, за своїх близьких, щоб не було влучань у цивільні будинки. Якраз над нашою хатою пролітало, це мені батьки розповідали", — говорить боєць добровольчого формування Іван.
Миропільчани, які тут залишилися, виїжджати не планують, бо мають господарство і живуть на своїй землі.