…До села заводили природний газ. Все більше й більше ямкове мереживо окутувало красиве невеличке село, яке розкинулося, мов човник, серед розбурханого  океану - рівнинних родючих полів.

Жителі надіялися й сподівалися, що цього року вже точно «голубий» вогник засяє в їхніх оселях.

А от Симону Панкратовичу не давала спокою думка:  «Мо’, б раніше до себе його провести…» Бо ж по-сусідськи, до поштового відділення його вже провели, от-от повинні вже й підключити…Ото й вирішив навідатися до робітників, які вкладали трубу в траншею поза його, Симона, городом.

« І скоріше прокладу, і дешевше обійдеться», - гадає собі він.

- Оце, хлопці, я до вас, - каже після «добридня» Симон Панкратович. - З ділом, знач…А хто у вас за старшого?

- Та он! - у відповідь йому хлопці й вказують на вже літнього чоловіка. - Петро Васильович…

Старий ще якусь мить потупцював поруч траншеї, щось прикидаючи в умі, а потім пішов до майстра.

Розмова відбулася між ними досить тривала, доки вітерець не доніс до робітників слова: « А чого ж, Панкратовичу, буде у вас вічний газ…Ось днями пошту тільки підключимо. А потім - і до вас протягнемо… Спочатку - до літньої кухні, а трохи згодом - до хати…».

А вже під кінець тижня, дійсно, в кухні із комфортки газової плити випурхнули  язички полум’я .

«От, що значить, мати розумну голову на плечах, - міркує Симон Панкратович. - Доки до сусідів дотягнуть: рак свисне, а в нього «повний ажур» - є вічний газ…Навіть відра горілки не жаль, кабанчика, якого віддав - теж…На зекономлені гроші  не одного підсвинка куплю, і цукру та дріжджів для самогонки ого - го скільки придбаю!..»

«Вічний газ» горів та радував  більше місяця. А потім …раптово «голубий» вогник зник.  Симон - до газовиків, а тих вже й слід простиг - подалися із села в невідомому напрямку. Де їх розшукувати? Ніхто не знав. А якщо й розшукає, тоді - що?..

Син Максим приїхав погостювати до батька. Той відразу й забідкався, мовляв, труба з газом забилася - не надходить той до кухні.

- Коли проводили? - запитує метикуватий син.

- За місяць уже звернуло, - батько  у відповідь.

- Я не про те. Вночі вели, а чи вдень?

- Уночі… - тихо каже Симон Панкратович.

…Ішов син двором і пильно вдивлявся в землю. Зупинився аж у садку.

- Батьку, несіть-но сюди лопату! - донеслося звідти.

І коли лопата дзенькнула по балону, Симону Панкратовичу здалося, що вона брякнула по його серцю…