Автор п’єси – Олег Михайлов. Режисер постановник – Владислав Писарев. Вистава йде на експериментальній сцені, тобто у бомбосховищі театру. Вікові обмеження – 14+.
«Птах на горищі» – моновистава. Усі події відбуваються зимою 2023 року на горищі, де 13-річна дівчинка-біженка зі зруйнованого Маріуполя записує відеолисти до своєї матусі, котра знаходиться у російському таборі для військовополонених. Дівчинку «всиновила» російська родина якихось Паші та Маші. Прототипом цього «святого» сімейства є вочевидь подружжя російської уповноваженої з прав дитини Марії Львовой-Беловой та священника РПЦ Павла Когельмана. Дівчинка категорично не сприймає все, що з нею відбувається і пручається, як може. Тому «милосердна» попадя періодично «виховує» її, запираючи на горищі.
Метафора закритого «птаха» ідеально розкриває філософський сенс вистави. Це історія про спротив людини силам, які набагато могутніші за неї. Обставини, у які потрапила героїня п’єси, практично не залишають їй шансів довести свою правду чи сподіватися на здобуття свободи. Взагалі невідомо, що з нею трапиться далі, бо вона у полоні в істот сумнівної людяності. Її боротьба — єдино можливий у ситуації, що склалася, протест проти насильства. Безумовно і очевидно, що ворог напав на Україну для того, щоб поставити українців на коліна. І далі вже «дружити» і навіть відчувати «братерську» «любов». У попередньому реченні багато слів у лапках, бо вони – брехня. Про цей спосіб вбивати людей брехнею, а не лише зброєю також іде мова у спектаклі.
Але що важливо. Вистава набагато більша за журналістський репортаж. Вона про людину та стихію. І про те, як, якими засобами людина, у котрої нічого не залишилося, здатна опиратися злу. Не заради перемоги, а задля того, щоб зберегти себе, власну гідність та самоповагу. Після «всиновлення» героїня, яка виросла у російськомовному середовищі, переходить на українську та малює українські прапори – бо це чи не єдина можливість протесту.
По суті «Птах на горищі» — одна з варіацій на тему «Гамлета». Іншими словами, в іншому часі та контексті, але про те ж саме. Датський принц намагається розв’язати аналогічну проблему – як зберегти себе, коли його примушують себе зрадити. Текст п’єси — дійсно сильний художній матеріал, що взагалі-то є нечастою удачею для творів, що змальовують сучасність – бо розуміння великого потребує відстані.
Але тут вдалося і є відчуття, що п’єса буде йти і після війни, навіть через 10-30 років, бо дуже вже тут багато загальнолюдського, що не втрачає актуальності під впливом часу.
Окрім соціального та філософського пафосу спектаклю важливим є ще й мистецький. Роль героїні виконує Дарія Некрасова – чудова акторка з потужною енергетикою та величезним діапазоном можливостей. Блискуча акторська гра, максимально тактовна режисура, де кожен нюанс не сам по собі, а працює на створення образу, рівно як і вдала сценографія (Крістіна Зограбян) та музичний супровід (Євген Золотухін) — все це справляє те естетичне враження душевного очищення, за яким ми і ходимо в театр. А ще у сумі всіх складових виникає відчуття ніби ти слухаєш музику. І це не класична опера, а щось з царини хард-року у його найкращих проявах. Умовно кажучи, вистава щепкінців у перекладі на музичну мову дуже нагадує «Child in time» гурту Deep Purple. Там власне і текст про те ж саме, але головне – емоційний заряд та мистецькі засоби – від шепоту до крику на нелюдських висотах, пише creativpodiya.com.
P.S. У виставі задіяно дитячий «Талант центр LeLi» під керівництвом Єлизавети Левченко.
N.B. Моновистава “Птах на горищі”, є частиною міжнародного проєкту TAW (Theater against War).
Фінансується Європейським Союзом. Пʼєсу створено за підтримки Міських театрів Праги.
Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!