Українське законодавство забороняє самовільне будівництво. Норми Цивільного кодексу України однаково поширюються як на власників земельних ділянок, так і на осіб, які не мають юридично оформлених титулів на земельну ділянку. В останньому випадку самочинне будівництво може поєднуватись із самовільним зайняттям земельної ділянки.

Відповідно до пункту 1 статті 376 Цивільного кодексу України, будівництво вважається самочинним, якщо в діях особи є одна з таких ознак: а) на земельній ділянці збудовано або будується житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно; б) земельна ділянка не відведена під будівництво названих об'єктів нерухомості; в) забудова проведена або здійснюється без одержаного у встановленому порядку дозволу чи належно затвердженого проекту або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Щоб здійснити будівництво, громадянин чи юридична особа зобов'язані набути у встановленому порядку право власності на землю чи право користування земельною ділянкою, отримати державний акт на право власності на земельну ділянку (чи укласти договір оренди землі) або державний акт на право постійного користування землею, зареєструвати обраний правовий титул використання землі в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 1 липня 2004 року, а також визначити межі земельної ділянки в натурі (на місцевості). Без виконання цих юридично значимих дій починати освоєння земельної ділянки забороняється. Будівництво вважається правомірним, якщо власник ділянки чи землекористувач або інша особа одержали у встановленому містобудівельним законодавством порядку дозвіл на забудову.

За загальним правилом, закріпленим у пункті 2 статті 376 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Водночас Цивільний кодекс України встановлює умови, за яких самочинно збудований об'єкт нерухомості може бути оформлений у власність особи як такий, що споруджений правомірно: а) надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване самочинно нерухоме майно і прийняття судом рішення про визнання права власності за цією особою; б) на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Для особи, яка самочинно забудувала земельну ділянку, Цивільний кодекс України передбачає настання таких негативних наслідків майнового характеру: а) знесення збудованого об'єкта; б) проведення перебудови; в) відшкодування витрат, пов'язаних з поверненням земельної ділянки у попередній стан. Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що в законодавстві України закріплені норми, правильне застосування яких, з одного боку, дозволяє оформити відповідно до закону права на самовільно споруджені об'єкти, захистити порушені права громадян і юридичних осіб, держави і територіальних громад на землю, з іншого ж — перешкоджає самовільному зайняттю земельних ділянок і самочинному будівництву в майбутньому.