Українська толерантність – це коли на запитання російською українець відповідає “Чего ізволітє, барін ? ”

Коли етнічний українець вважає себе “русскім” а мер Харкова – українцем.

Українська толерантність – це коли Мікола Азаров признається , що його Родіна – Росія, але продовжує працювати у нас Прем’єр-міністром.

Коли депутати українського парламенту принципово не говорять українською мовою – принципово отримуючи зарплату від українського народу.

Українська толерантність – це коли громадянин України Колєсніченко називає “відрижкою” українську мову , продовжуючи бути громадянином , депутатом Верховної ради України та не будучи висланим на історічєскую Родіну.

Українська толерантність – це коли швидкісні потяги “колєснікова” їдуть повз українські знищені села а старі селянки низько кланяються в подяці за власну “європейскість” та шукають коней, щоб відправити дітей до міста.

Толерантність по-українські – це коли мисливські угіддя орендуються депутатами ВР а місцеві мисливці стріляють з пневматичної зброї по горобцях.

Бачив таку толерантність . Відчував її. Терпів.

Але нині толерантним по-українські бути не хочу.

Хочу запитати у Азарова : на коли Вам привозити квиток до Московії ? Чи до геологорозвідувальної партії на Магадані відразу хочете зупинитись ?

На всякий випадок я взяв би два квитки для Азарова , Колєсніченко та іже з ними.

Щоб не мучились з нами та жили в Росії ” як люди” !

До українства : вам не набридло бути толерантними до всіх цих численних зайд, що з єхидною посмішкою принижують нас ???

Вони всі чекають, що ми продаватимемось далі за 30 гривень і будемо толерантними “по-українські “.

Ми ж повинні покласти собі на щит – ГОРДІСТЬ за себе, свою мову, предків, дітей, онуків.

Це і буде першим кроком до власного визволення від приниження. Його , до речі – вже зробили ті нечисленні люди, які знаходяться біля Українського дому.

Вони – не толерантні.

Вони стали Громадянами, чого дуже не люблять наші вороги.

Петро Камінь – редактор сайту Українські Інтереси