Сумщина - край партизанської СЛАВИ? Версія Геннадія Іванущенка
Совєтські партизани Сумщини в роки Другої світової. Все набагато складніше.
Доторкнутись до історії: "Приватизована" партизанщина. Ч.1
Cкоро знову зазвучать фанфари, сповістивши нам новий каскад святкових шоу. «День партизанської слави» вже котрий рік наполегливо вбивається в мізки, перекриваючи за масштабами усі свята і поступаючись хіба що 9-му травня. Чудова нагода для нагороджень, чергових заклять, проклять і обіцянок, а ще – обряду розрізання стрічок і потрясань кривавими прапорами. Є щось канібалістично-шаманське у цій щорічній біганині. Адже крок за кроком історики, опираючись на архівні документи, спростовують найбільш «бородаті» міфи про Рух Опору в Україні, зокрема радянський. Та слідом за ними суне галасливо-п’яна лавина «вшанувань» з науковим багажем не вище «Краткого курса...» і все зводить нанівець. І єдина справжня користь від цього – залатані дороги. Але пам’ять... залишається дірявою.
Які ж це міфи так старанно відсвіжуються? Що так сакрально оберігається він капосних істориків, котрі «отрабативая гранти» підривають «устої»? Мова не про дивний термін «край партизанської слави». Край як край... Такі ми є - жителі Сумщини, що не любимо чужаків: ні «совєцьких» ні німецьких ні «донецьких». І 40 тисяч хлопців по лісах у буремні 20-ті з гарматами, кулеметами і тачанками (куди там Ковпаку з- його максимум 3-4 тисячами!) – яскраве тому підтвердження. Що ж тоді?
Щороку всі сили пострадянського за ментальністю державного пропагандистського апарату кидаються на «цементування» міфу про «партійне керівництво партизанським рухом». Начебто не було б комуністичної партії – не було б і партизанів. Так у тім то й річ, що партизани були на місці, а партія...
Втім, надамо слово самим товаришам обкомівцям. У свій час по війні (на свіжу пам’ять) вони отримали бліц-завдання: подати у «вишестоящіє» органи відомості про партійне керівництво підпільним і партизанським рухом на окупованій території.
Ось що вони писали:
Лебединський район:
“(...) руководители подпольного Райкома партии знавшие о расположении своих отрядов самовольно оставили район /Сердюк бувший первый секретарь Лебединского РК КП/б/У, Ищенко Ион Григорьевич, 2 секретарь РК КП/б/У / (…)” (Звіт про діяльність партизанського загону К. Карпова)
підписи: колишній комісар п/загону /Білаш/
підписи партизан: /Кравченко Г/
/Устименко/
/Юр`єв П. І./
/Неваленний/
ДАСО. Ф.П. 29, оп. 1, спр. 27, арк. 22.
“(...) По неточным данным в районе находилось на службе в полиции около 1000 чел. в других немецких учреждениях 700 – 800 чел., существовала школа
подготовки полицейских, переводчиц немецкого языка, школа «Гиви» и лагерь военнопленных.
В настоящее время в район возвратилось в порядке репатриации 3 170 чел. и демобилизированных из Красной Армии - 4312, из них около 1500 чел. находившихся в плену противника.
Заслуживает также оперативного внимания то, что около 500 чел. членов и кандидатов ВКП/б/ оставалось проживать на оккупированной территории. Абсолютное большинство из них прошло регистрацию у немцев, арестовалось и при сомнительных обстоятельствах освобождались из под стражи, а затем рекламировали себя участниками в подпольных антифашистских групп и организаций (…)
Нач Лебединского РО МГБ Сумской области
Старший лейтенант - /Иванов/
“ “ апреля 1946 г.
гор. Лебедин
ДАСО. Ф.П. 29, оп. 1, спр. 27, арк. 130.
Партизанський загін К. Карпова існував з 11.10.1941 р. по 4.05. 1942 р.
(звіт Лебединського РК КП /б/ У про діяльність партизанських загонів від 23.05. 1945 року.)
ДАСО. Ф.П. 29, оп.1, спр. 27, арк. 142.
“Подпольных партийных и комсомольских организаций в Лебединском районе в период временной оккупации немцами не существовало
Секретарь Лебединского РК КП/б/У /Клепиков/
23 мая 1945 г.»
ДАСО. Ф.П. 29, оп.1, спр. 27, арк. 143.
“Выписка из протокола № 39
Заседания бюро Лебединского РК КП/б/У РИ 25.V. 1946 г.
Слушали: О пересмотре решения бюро РК КП/б/У от 11.11.1944 г. о члене ВКП/б/
КАРПОВЕ Василию Тимофеевиче /Докладывает тов. Петренко/
КАРПОВ Василий Тимофеевич, рождения 1905 года, член ВКП/б/ с 1938 года, партбилет № 2314817, образование низшее, до Отечественной войны работал инструктором Лебединского РК КП/б/У. В период временной оккупации территории Лебединского района имел задание проводить подпольную работу против немецко – фашистских захватчиков. Дополнительной проверкой о деятельности члена ВКП/б/ КАРПОВА Василия Тимофеевича в тылу врага установлено: Партизанского отряда им. Сталина т. Карпов не организовывал, жил в своїм селе почти легально, жандармерия арестовывала только один раз и по его словам он бежал и скрывался в своем же районе. Для создания большого количества партизанского отряда он выдавал несколько документов личностям, не связанным с партизанскими отрядом, а наоборот некоторым из них служившим в полиции. Никакой организационной работы по приходу частей Красной Армии не проводил.
ПОСТАНОВИЛИ: Решение бюро РК КП/б/У от 11.11.1944 года отменить. За невыполнение Партийных заданий в тылу врага, за ложное представление отчетов в штаб партизанского отряда, за выдачу ложных справок, за присвоение звания командира партизанского отряда, члена ВКП/б/ КАРПОВА Василия Тимофеевича, партбилет № 2811481из рядов ВКП/б/ - ИСКЛЮЧИТЬ.
СЕКРЕТАРЬ
ЛЕБЕДИНСКОГО РК КП/б/У /ЧАРИКОВ/”
ДАСО. Ф.П. 29, оп.1, спр. 27, арк. 125.
Проэкт
Постановление
Бюро Лебединского РК КП/б/У Сумской области
От 29 мая 1946 г.
(…)
а). Считать отряды, командовали которыми тов. БЕСКОРОВАЙНЫЙ Т.П., КАРПОВ Н.О., и СКОРОБОГАТЬКО, как не действующие. (…)
г). Признать, как семьи партизан, погибших в борьбе с немецкими оккупантами нижеследующие:
1. Карпов Кондрат Григорьевич.
2. Камай Михаил Емельянович.
3. Романов Павел Семенович.
4. Антонов Александр Иванович.
5. Пивоваров Петр Поликарпович.
6. Вербицкий Павел Александрович.
7. Карпов Иван Остапович.
8. Славуцкий Виниамин [так в оригіналі – Г.І.]
9. Лапоног Павел [нерозб. – Г.І.]
10. Калицкий Федор.
11. Теплюк Степан Самсонович.
12. Бурлюк Андрей Алексеевич.
13. Стеблянко Тимофей Олистарович.
д). Признать, как партизан, оставшихся в живых:
1.Белаш яков Степанович.
2.Неваленный Иван Пархомович.
3.Юрьев Петр Иванович.
4.Кравченко Григорий Прокопович.
(…)
е). Считать созданный подпольный РК КП/б/У Лебединского района, как не действующий.(…)
Секретарь РК КП/б/У
Лебединского района /Чариков/
ДАСО. Ф.П. 29, оп.1, спр. 27, арк. 17 - 18.
Дубов`язівський район:
“Сов секретно.
СЕКРЕТАРЮ СУМСКОГО ОК КП/б/У
тов. ШЕВЧУК. –
На В/№ 2259/I от 7 мая 2945 года Дубовязовский РК КП/б/У сообщает:
1. населенных пунктов уничтоженных немецкими оккупантами в связи с действием партизан в Дубовязовском районе не имеется, т.к. партизанского движения в районе небыло.
Частично сожжены перед отступлением немецких оккупантов такие села района как Терновка – 74 двора, Крупское и др.
2. Граждан, которые – бы непосредственно принимали участие в партизанском движении нет. (…)
СЕКРЕТАРЬ ДУБОВЯЗОВСКОГО
РАЙКОМА КП/б/У [підпис.] /ГАЙДАЙ/”
ДАСО. Ф.П.4, оп.3 П, спр. 213, арк. 149 – 150 зв.
Смілянський район:
“СУМСКОЙ ОБКОМ КП/б/У
СЕКРЕТАРЮ ОБКОМА тов. ШЕВЧУК
(…) Для подпольной работы в Смеловском районе была оставлена группа коммунистов из шести человек: во главе секретарей РК КП/б/У тов. Букринского Г.И. и Тищенко И.И., во время оккупации немцами района первый секретарь РК КП/б/У тов. Букринский оставил группу подпольщиков и выехал с района, за им выехал с района и секретарь РК КП/б/У тов. Тищенко. (…)
Вторая группа коммунистов в количестве 15 человек была была оставлена в районе для проведения девирсионных работ в тылу врага. В связи с отсутствием руководства группа распалась. (…)
В связи с этим партизанского движения в районе небыло, а также небыло деятельности подпольных организаций.
13/V-45г. СЕКРЕТАРЬ СМЕЛОВСКОГО
РАЙКОМА КП/б/У [підпис.] /ПОДВАЛЬНЫЙ/”
ДАСО. Ф.П.4, оп.3 П, спр. 213, арк. 167.
Роменський район:
“СПРАВКА.
О партийно – массовой работе на территории РОМЕНСКОГО района в период временной оккупации немецко-фашистскими захватчиками с 10 сентября 1941года по 16 сентября 1943 года.
(...) Советские люди ненавидели немецкую банду убийц, грабителей и насильников, и вели борьбу против оккупантов, но эта борьба носила стихийный характер, так как подпольных партийных организаций и партизанских отрядов, которые организовывали народную борьбу в тылу противника, на территории Роменского района не было.
В связи с этим Роменский РК КП/б/У не располагает данными об организованной партийно – массовой работе среди населения в период немецкой оккупации и об организаторах этой работы в районе.
СЕКРЕТАРЬ РОМЕНСКОГО
РК КП/б/У [підпис] /КОЗЛОВ/
Справка утверждена на Заседании Роменского РК КП/б/У
16 мая 1945 года, протокол № 19.-№ 19.-“
ДАСО. Ф.П.4, оп.3 П, спр. 213, арк. 164.
Що ж трапилось зі сміливими комуністами на початку війни? Адже так "героїчно" нещодавно у 1932-33 рр. боролися вони з голодними жінками й дітьми... так "мужньо" у 37-му відправляли "до білих ведмедів" іх чоловіків і батьків. А тут...
Може не скрізь, може то недомовки буржуазно-націоналістичних "спецісториків", а в інших районах та, безпосередньо, в партизанських загонах і підпіллі відчувалась батьківська рука "руководящей и направляющей"?
(Далі буде)
Джерело: http://www.vsisumy.com/users/180/blog/dotorknutis-do-stor-privatizovana-partizanshchina-ch1
Форум
Статистика
Всего тем на форумах 179682
Все сообщения 272373
Всего зарегистрированных пользователей 65033
Последний зарегистрированный пользователь beredis
СФ
Цитата:
А шо пан іванущенко робить у лондоні? За скільки продав Україну?
vartyukh
Ні, пане СФ, не проходить. Отже, якщо людина поїхала в Лондон, то вона автоматично зрадник Батьківщини. Ну і логіка. На кого це розраховано На зазомбованих ідеєю ворожої капіталістичної західної системи стареньких дідусів з бабусями Так вони ж таких форумів не читають. Тому ваша пропагандистьска уловка пролітає мимо. А якщо серйозніше Без цієї дебільної логіки для дебілів. Є така логічна помилка щоб перемогти у суперечці треба обкакать особу, що висуває якесь твердження. Тоді ніби й саме твердження стає хибним. І можна святкувати перемогу в суперечці. На уроці логіки в одинадцятому класі за таку помилку ви б отримали свою законну двійку. Отже серйозніше означає перейти з особи Іваанущенка на зміст написаного ним. Оце основне. По змісту висловлюємося, по змісту
гость
Что петлюра,что иванущенко-два сапога-пара.Один на запад свалил-за инструкциями и за бабками,безработица-не тетка,другой тут партизан грязью поливает.Достойнейшие людишки,потомки полицаев.
Валерій
другой тут партизан грязью поливает
Розповісти правду про війну - це "Полити грязью партизан"? А при чому тут партизани? В документах йдеться якраз про повальне дезертирство партійного керівництва, яке по роду служби мало б очолювати і вести за собою.
ups
жестко он их. еще Жуков не любил толстозадов-политработников. кажд.обком - кубло предателей
Гость
Да собственный народ уничтожать было проще.А с немцем воевать кишка тонка.
СФ
Petlyura: а по змісту дуже просто - при всем старании шпиона Иванущенко документы противоречивы, сделать однозначные выводы из этих документов довольно сложно. В одних документах написано -партизанские отряды были - по другим небыло. На каком основании господин иванущенко делает свои недоумозаключения? Либо представленные документы показывают не всю картину, либо чегото не хватает. Допустим партизан в данных районах действительно не было, но в УССР было не 2 района, на каком основании г.иванущенко экстраполирует эти данные на всю республику?
А какими СОВРЕМЕННЫМИ историками СЕЙЧАС отстаиваеться роль компартии? Линия немножко поменялась сейчас. Это типа исследование господина иванущенка было бы актуально лет 40-50 назад - в лондоне.
Кроме того эмоциональные выражения вида:
"Що ж трапилось зі сміливими комуністами на початку війни? Адже так "героїчно" бла-бла-бла" - это не наука, это идеология в чистом виде.
Из всего вышесказанного я делаю вывод что господин иванущенко(и/или петрлюра) - засланный идеологический козачек(или оба, если это не один человек). Его задача - промывка мозгов и манипулирование документами. Правильно его их архива выгнали совершенно нечего там делать этому "СПЕЦИАЛИСТУ".
Садитесь петлюра- иванущенко. ноль за логику, ноль за историю.
Ира
Статья Петлюри, а точнее Иванущенко, напоминает книгу Бушкова "Россия, которой не было" - тоже весьма незамысловатое чтиво . А Вас, г-н Петлюра не удивляет почему на всех документах стоит дата май 1945? Некторые даже до 09.05.1945? На мой взгляд, запросы о существовании партиз. движения были сделаны еще во время войны , электронных технологий не было , время между запросом и ответом могло исчисляться месяцами , пока ответят , пока напечатают, пока отправят . Естественно, во время войны иного ответа быть и не могло, а Вы ожидали , что будут выданы "явки и пароли"? Очень похоже на подтасовку фактов, г-н Петлюра . Почему Вы выложили "документы" , если это можно так назвать , именно за май 1945?
Лев
Правильно его их архива выгнали совершенно нечего там делать этому "СПЕЦИАЛИСТУ".
Ну, зато сейчас там другой специалист. Профффффффффффессионал
Не надо перевирать изложение документов. Иванущенко и не говорит об отсутствии партизанских отрядов. Он говорит о "приватизованной" партизанщине. т.е о том, как вернувшиеся из бегов комуночиновники присвоили себе право на руководство партизанским движением.
Поблагодарить надо человека за то что правду рассказ. а не изображать праведное негодование
Гражданин Украины
Сумщина- не партизанский, а полицайский край!!!!!!!!!!!!
Лев
А что меняется от того, что про партийцев-дезертиров расскажут в 45 или в 65-м? Разве через 20 лет они уже не дезертиры?
Denys
А какими СОВРЕМЕННЫМИ историками СЕЙЧАС отстаиваеться роль компартии?
Ви попали в саму точку. Бо практично НІЯКИМИ. Просто історики між собою вже давно розібралися і поставили крапку в більшості міфів про партизан. Поки спочатку Кучма а потім Янукан не стали сюди з політикою лізти. НІчого нового Іванущенко і не відкрив. Він просто документально ще раз підтвердив ті висновки, які є науковою позицією абсолютної більшості вітчизняних істориків. Давно
Гость
Что то подобное читал в книге (забыл название) известных сумских историков Г.И. и Б.Л. Корогод. Так что товарищи коммунисты, заврались совсем и вы и ваши адепты. Архивы надо изучать, архивы а не трындеть попусту на форумах не имея понятия о проьлематике
vartyukh
Доторкнутись до історії: "Приватизована" партизанщина. Ч.2
Про них іноді друкували матеріали в місцевій газеті «Світло Жовтня». Звичайно, у відповідному тим часам тоні: загинули, виконуючи відповідальне завдання підпільного райкому партії. А в кінці 80-х з’явилася ще стаття. В ній один з дослідників скаржився, що довго шукав у партархіві області хоч якісь сліди того підпільного райкому і... не знайшов. Прочиталося та й забулося.
Але ніколи не думав, що через кілька років доведеться мені спілкуватися з керівником тієї групи – рідним братом однієї з загиблих – Михайлом Миколайовичем Логіновим (могила дівчат якраз у його садку). Дивно: про діяльність групи, про загибель дівчат з’явилися уже й наукові розвідки, а обходили чомусь дослідники хату її керівника... Як в анекдотичному, але сумному випадку з «Молодою гвардією». Тоді, перед приїздом комісії ЦК з Москви матері загиблих краснодонців на «репетиціях» зустрічі навперебій і по-різному описували події. І на розгублене питання відповідального, представник обкому кинув: «розповідайте так, як написано в романі» [Фадєєва].
Справа в тому, що і керівник недригайлівської групи має зовсім відмінний від офіційного погляд на історію підпілля. Більш того, за цей погляд... відбув на Колимі, якщо не помиляюся, років 10...
Нажаль не маю зараз під рукою його спогадів, люб’язно переданих з надією, що колись дізнаються люди правду і про цей драматичний епізод. Тому обмежуся поки-що тільки стислим переказом подій.
За словами М. Логінова група зібралася стихійно. Головним завданням було прослуховування зведень «Совинформбюро» і повідомляння населенню через листівки. Логінов був радіолюбителем, тож технічну сторону налагодили швидко. Скоро юнаки і дівчата «ввійшли в роль» і захотіли зв’язатися з підпільним райкомом партії, або його представником. Але таких не виявилося. Призначений секретар підпільного райкому патрії, суддя Білик здався на другий же день після приходу німців. Інші – «самовільно евакуювалися в глибокий тил». Тому, втративши надію знайти собі партійне керівництво, підпільна група діяла самостійно. Та незабаром партія... сама знайшла їх. Спочатку в особі працівника органів НКВС Г. Капури, яка прибилася до групи, ідучи на виконання якогось свого завдання. В групі стала «комісаром» і саме вона відправила на завдання молодих підпільниць – перерізати дроти зв’язку в місці де просто кишіло німецькими солдатами. Дівчат відразу схопили і стратили.
...Прокотився фронт на Захід. Повернулося з тилу партійне начальство. Пішла чутка про діяльність молодіжної групи «безхозних» патріотів. І знайшлися бажаючі очолити підпільний рух у районі. «Заднім», звичайно, числом... Для цього Логінову треба було підписати в райкомі один «папірець», де раз і назавжди визнати: все, що робила група – робилося під «чутким руководством» підпільного райкому партії... Не підписав.
Покарання «за самовільне залишення на окупованій території» відбував Михайло Миколайович на колимській шахті «Пестрая» - мив золото. З того часу він не тримає його і в своїй хаті. Згадує голодний 1946 рік, коли кістки в’язнів шахти (переважно українців) рябіли (російською – «пестрели») до самого горизонту. Звідси й назва шахти...
Поки відбував термін, «заповітний» рядок в історію таки вписали. Про те, як комуністична партія «руководила и направляла» діяльність Недригайлівського підпілля.
На могилі дівчат росте кущ калини. Не знаю, чи нині ходять прибирати її школярі і яку історію їм розповідають. Якщо ще живий Михайло Миколайович, то сподіваюся, що правдиву.
(Далі буде)
гость
СФ написал:
Ти дебил. Поїдь у Лондон продай там Україну. Багато наторгуєш?
Урод аранжевый
гость написал:
Не поліцаїв точно, а головно не енкеведістів.
Гость
СФ написал:
Це для вас кацапів він шпіон, а для нас разведчик.
Гость
Кто "розвиднык"? Имбицил Иванющенко? Гадкое создание,способное только на плевки и "исторычни" испражнения на все, что ему не нравится. Ну а Петлюра...В своем репертуаре. Что ж...Каждый город заслуживает своего юродивого. )
Denys
Кто "розвиднык"? Имбицил Иванющенко? Гадкое создание,способное только на плевки и "исторычни" испражнения на все, что ему не нравится. Ну а Петлюра...В своем репертуаре. Что ж...Каждый город заслуживает своего юродивого. )
Оце я розумію! Оце "науковий рівень"! І не треба над архівами паритись...
vartyukh
Опубліковані Іванущенком уривки з документів ще раз примушують замислитися над питанням: що ж таке чесна історія? Насамперед історія - це образ деякої події. А образ, відбиток, "фотка" ніколи не можуть бути тотожними оригіналу, тобто самій події, яка канула в Лету. Так, як ми ніколи не зможемо БЕЗПОСЕРЕДНЬО доторкнутись до тієї події, яка нас цікавить, то максимум на що ми здатні - сприйняти те, що відійшло в минуле в теперішньому часі завдяки "слідам", тобто документальним свідченням. І немає абсолютно повних свідчень про якусь минулу подію. Тобто такого бути не може, щоб історична подія залишила після себе скільки "слідів", щоб ми сказали: у документах вона повністю відобразила себе. І тут перший висновок. Які документи, така й специфіка неповноти образу минулої події. Ми раби документів: що вони нам говорять, те ми й знаємо про минуле. Немає документів, немає й минулого. Другий висновок витікає із активної позиції людини в теперішньому часі. Взагалі-то, життям людини, яка перебуває у стані вічного ТЕПЕР, називається реалізацією її "шкурних" інтересів. Минуле також повинне обслуговувати інтерес людини в сучасності. Тут основна функція минулого - узаконювати, підтверджувати правильність цього самого інтересу. Отже, другий висновок: так, як тільки деякі факти минулого можуть "працювати" на сучасний інтерс, то звідсіля випливає необхідність маніпулювання свідченнями для побудови "потрібного" образу минулого. Доки продовжується реалізація часткового людського інтересу, доти продовжується й необхідність абсолютизації такого образу минулого, який, вважається, може найповніше обслуговувати даний інтерес.
Тепер перейдемо ближче до нашоїї теми. Конструювання "правильного" образу партизанського руху розпочалося відразу по закінченню війни. Чий інтерес повинен був відображати цей такий недавній образ минулого? Відповідь думаю нескладна: інтерес чиновницького апарату компартії. Все, що заважало конструюванню такого образу - репресувалося. Але так, як свідчення про війну ще були "живими" для міліонів ветеранів (а не тільки зберігалися тонами "мертвих" документів, як тепер), то сконструювати його і, що саме основне, - нав'язати самим ветеранам було не так то легко. Коли такий легітимізуючий компартійний образ "правильного" партизанського руху був врешті сконструйований, то він міг, по-перше, існувати паралельно із живими, часто "неправильними" спогадами самих партизан. По-друге, він міг через педагогічні практики успішно розповсюджуватись лише на рівні свідомості тих молодих поколінь, які не пройши випробовування війною. Для такої молодої людини часто необхідним ставав момент вибору - у школі розповідають одне, а рідний дід-партизан - інше.
У чому специфіка констуювання "правильних" партизанських образів у теперішню добу? По-перше, безпосередні учасники подій Другої світової майже всі померли, а це означає, що майже до нуля скоротилася для нинішніх молодих поколінь можливість конструювати свої образи партизанського минулого за допомогою "живих" розповідей безпосередніх свідків. На перше місце тепер виходять свідчення документів, а це означає і більшу можливість маніпуляції ними, якщо в якихось із них подається не та "правда". По-друге, зараз ми маємо політично незалежну Україну. Це означає, що обов'язково буде зреалізовуватися реалізація плану по конструюванню правильного образу і партизанського і руху та і взагалі подій Другої світової, який узаконює момент української самостійності у теперішньому часі. Тобто мова тоді йде про актуалізацію трохи інших фактів і трохи інших інтерпретацій, які повніше забезпечуюить реалізацію ідеї політичної незалежності України. По-третє, ті політичні сили, що зараз знаходяться при владі в Україні продовжують культивувати совєтсько-комуністичні образи Другої світової, які відображають інтерес неіснуючої держави. Але ці образи на даний момен є актуальними для держави Росія, яка при їх допомозі хоче зреалізувати свій імперський інтерес і не випустити Україну за межі свого ментального впливу. Тобто тоді ми можемо говорити про глибинне зрадництво регіаналів інтересам української незалежності.
Ну, а якою ж повинна бути чесна історія? Та всебічною. Чим більше ми знатимемо фактів про ВСІ строни тієї чи іншої події, тим менше ми залишимо маніпуляторам можливості для їхньої брудної роботи. ВСЕБІЧНІСТЬ - ось що пропонує вам панове Геннадій Іванущенко. Ви знали совєтський образ минулого з красивим підбором "потрібних" фактів і вірили в це як в "останню" істину, але ж який він однобічний. Ті факти, що їх подає Іванущенко ДОПОВНЮЮТЬ цей образ. А значить сам образ партизанського минулого стає повнішим і ПРАВДИВІШИМ. Вам не здається панове , що наш обов'язок нащадків перед нашими дідами якраз і полягає в тому, що показати як "усе було тоді насправді"? Що наші предки саме цього від нас хочуть, а не однобічної ідеологічної правди, яка іншим (невиявленим чи спеціально прихованим) боком обов'язково обернеться брехнею?
Denys
то він міг, по-перше, існувати паралельно із живими, часто "неправильними" спогадами самих партизан.
прикладом таких неправильних спогадів сьогодні є листи ГЕроя радянського союзу Петра Брайка. І що? його шельмують так же як і Іванущенка. ПАртія "краще знає" як було насправді. Краще від того хто сам воював і пише правдую. Брайко сьогодні є практично ізгоєм мсеред радянізованого партизанського загалу. А Вершигора ще й поплатився життям. ЗА те що розповів Брайку про справжні обставини загибелі Руднєва
Слідопит
Виникає закономірне питання: так хто ж очолював партизанськмий рух, якщо такий був? Допускаю, що партія, але ж треба говорити відверто про те, що партія перший етап партизанського руху провалила. І не тільки через дизертирство своїх бонз. Просто керівники партизанських загонів буди відомими на місцях своїми репресіями проти населення . Їх "світили" і "здавали" самі люди. І це правда. Отже який був моральний авторитет партизанів на початку війни? І який у кінці? Практично однаковий. Бо протягом партизанської війни було теж багато злочинів. Достатньо проїхатися селами і розпитати. Чому мовчить про це той же Іванущенко? Зрозуміло, що партійці часто були моральними виродками, а що загальна маса партизанів - ангели?
Геннадій Петров
Ні, ну партизани були різними. Були й виродки (а як же без них), були й порядні. Як я зрозумів, справа вся в тому, щоб оце все розмаїття типів партизан показати. Оце й буде історія трохи правдивіша за однобічну ідеологізовану.
Слідопит
Cаме так. Цінність - у доповненні (ніяк не відкиненні) історичних досліджень минулої доби. Саме про це говорив (трохи вище) наш шановний Петлюра
ups
Сумщина- не партизанский, а полицайский край!!!!!!!!!!!!
а первые полицаи - комуняки. Мерзкие, продажные твари, торгующие Родиной, Честью, доверием людей. Сколько их заработало себе благополучие и моральный авторитет на ранах простых фронтовиков. ВСпомните ту хохму с "Малой Землей", "великого писателя" Брежнева. Как возмущались ветераны... в 1991-м разбежались как крысы и сейчас служат олигархам. Нет, все-таки история - великий учитель!
Гость
А кого тогда Янукович приезжает "вшановуваты" ? :
"Заслуживает также оперативного внимания то, что около 500 чел. членов и кандидатов ВКП/б/ оставалось проживать на оккупированной территории. Абсолютное большинство из них прошло регистрацию у немцев, арестовалось и при сомнительных обстоятельствах освобождались из под стражи, а затем рекламировали себя участниками в подпольных антифашистских групп и организаций (…)"
Бедняжка, если б он читать умел...
Гість
а виставочку цих та інщих документів на "день партизанськои слави" слабо?...
шОб комуністів заціпило. Все таки користь
vartyukh
Геннадій Іванущенко
Доторкнутись до історії: "Приватизована" партизанщина. Ч.3
"Слідами короткого звіту"...
Це, як "Слідами великого рейду". Звіт уточнює й деталізує, розплутуючи і пояснюючи затушовані "ліричні відступи", одним словом – звітує. Бо спогадів про партизанщину в нас багато.
І не всі вони на перевірку виявляються правдивими. Мені розповідали, якось, про випадок, пов’язаний з с. Дубовичі Кролевецького району.
Не той, коли Ковпак провів парад, а через пару днів карателі спалили село, а про інший – "святковий". Святкували вже після війни чергову річницю того параду. І до Ковпака підійшов один з таких "заслужених партизанів", який вважався довіреною особою командира.
І Ковпак його... не впізнав.
А може підвела пам’ять – хто тепер розбереться?... У самого ж Ковпака опис подій, пов’язаних з організацією його загону в книзі "Від Путивля до Карпат" і в написаних через 20 років "Сторінках партизанського щоденника" дуже відрізняється...
А от звіти нас "партия и правительство" навчили писати справно... І тут свої переваги. По-перше – "на свіжу голову". По-друге – не призначені для опублікування, а отже, не цензурувалися.
Та й писали їх люди, ще в гарячці минулих подій, "не охоловши" від емоцій без дипломатичних недомовок і "авторських роздумів" наступних років.
Для прикладу, візьмемо документ з назвою: "Краткий отчет об организационной партийно-политической работе Глуховского подпольного РК КП/б/У Сумской области за период с августа 1941 по сентябрь 1943 г. на 54 листах".
В складанні цього звіту брали участь колишній начальник штабу 1-го Глухівського загону Лисиця, колишній секретар підпільного РК КП/б/У Румянцев. Матеріал складено у березні 1946 року.
Читаємо.
Отже, станом на день окупації партійна організація Глухівського району нараховувала 257 комуністів, але бажаючих вступити до партизанського загону виявилося тільки 79 чоловік. 26 серпня частина комуністів стала шукати причини, щоб покинути загін. До шести чоловік "відчислилось" (так у звіті). Серед них: директор шкірзаводу Чернок, колишній партизан громадянської війни, директор с/г інституту Цвєтаєв, директор ліспромгоспу Кутін. Всього з району евакуювалося 106 комуністів[1].
"При уходе в лес 27 августа (…) в составе отряда осталось 52 человек. Но и это было еще не окончательное ядро, потому что при движении в лес часть товарищей на ходу решая вопрос отправлялась прямо на Сумы. Так выехал Зам. Пред. Райисполкома Галатецкий, и, наоборот (…) примкнул т. Мудрик коммунист – корреспондент РАТАУ.[2]
В лес Марьица Зазирского сельсовета Глуховского района собралось с 27 на 28 августа 50 человек[3]. Первый секретарь РК КП(б)У, недавно прибывший в район Грабовский дезертировал, хотя и намечался комиссаром отряда"[4].
Далі звіт повідомляє, шо до кінця серпня їздили на інструктаж до Сум 20 чоловік. З них дезертирували: Соколов, комуніст, депутат Верховної Ради, завідувач "коноплесемстанції", комуніст Примаченко.
"(…) В сентябре месяце 1941 года из общего количества приезжих в лес в партизаны ушло из отряда 32 человек. Особенно в то время себя морально неустойчивыми показали работники милиции и часть НКВД. Все до одного ушли из отряда"[5].
0 листопада в загоні залишився 21 чоловік.
Керівництво:
1.Ковальов Т. І. – секретар РК.
2.Мартинов – голова РВК.
3.Кульбака Петро Леонтійович – колишній завідувач Внуторгом – командир.
Взуття було виготовлене на Глухівській взуттєвій фабриці, плащі в "Індпошиві". Та носити його не було кому...
Куди ж дивився підпільний обком?
(Далі буде)
__________________________
1. ДАСО. Ф. Р. 365, оп. 1, спр. 1, арк. 2.
2. ДАСО. Ф. Р. 365, оп. 1, спр. 1, арк. 3.
3. Там само.
4. Там само.
5. ДАСО. Ф. Р. 365, оп. 1, спр. 1, арк. 4.
vartyukh
І скажіть, що це не "круто":
Доторкнутись до історії: "Приватизована" партизанщина. Ч.4
Блоги, Геннадій Іванущенко
Підпільний обком... не діє?
Для початку візьмемо «Біблію краєзнавства» 1970-х – 90-х років – «Історію міст і сіл УРСР». Подивимось на історію розгортання радянського підпільного і партизанського руху сусідніх з Сумщиною областей: Полтавської і Чернігівської. Ну люди як люди!... Душа радіє... Чітко і з зазначенням прізвищ та дат сказано про створення підпільних обкомів КП(б)У.
А у нас?:
«Безстрашними організаторами й керівниками народної боротьби були підпільні партійні комітети, групи. Діяли вони в дуже складних умовах. Чимало патріотів вже в перші дні гітлерівської окупації стали жертвами жахливого терору фашистсських катів. Загинув секретар підпільного обкому партії Баранник, ряд секретарів підпільних райкомів. Але обком і більшість райкомів (14) і партійних організацій (44) зуміли розгорнути роботу. Територіальний секретар обкому партії О.І. Антонов, перебуваючи в розташуванні Лебединського партизанського загону, налагоджував підпілля й партизанську боротьбу» [1]*.
Розлоге пояснення не дає відповіді на чотири «споконвічні» історичні питання: хто? коли? де? і як? І що це за посада – «територіальний секретар» обкому? Де тоді «Перший»?
За такою схемою, зазвичай, відповідає на уроці двієчник, який боїться зізнатися, що час, відведений на виконання домашнього завдання він програв у футбол.
Невже область залишили ворогу без 1-го секретаря підпільного обкому?
Не може бути! Продовжуємо пошук.
І ось – можлива відповідь на питання: хто ж був «старшим по партизанах» на Сумщині:
«(...) Начальнику ВО МГБ Северо-Черноморского
бассейна Подполковнику тов. Михайлову
на № 3-16/см. от 25.ІІІ.1942 года.
Сообщаем, что отец проверяемого Вами Белодед Диомора Константиновича – Белодед Константин Васильевич, 1901 года рождения, уроженец с. Корюковки, того же района Черниговской области, нами разрабатывается по агентурному делу «Беглецы». Имеющиеся в деле на него материалы свидетельствуют, что он, как 1 Секретарь Сумского РК КП(б)У, осенью 1941 года Сумским Обкомом КП(б)У, был оставлен в тылу немецких войск первым секретарём подпольного обкома КП(б)У для руководства партизанским движением на территории Сумской области.
Однако в первые же дни оккупации немцами территории Сумской области Белодед К.В. покинул партизанские отряды и ушел в с. Голенка, Дмитровского района, Черниговской области, где работал кузнецом в общинном хозяйстве.
23 мая 1943 года Белодед был арестован Райполицией, под стражей находился 12 дней, после чего направлен в немецкие лагеря для военнопленных в г. Ромны, Сумской области, откуда в июне месяце 1943 года он выехал на работу в Германию.
Будучи в Германии – в г. Эссен, Белодед работал на сталелитейном заводе. В 1945 году при занятии американскими войсками г. Эссен – Белодед оказался в американской зоне оккупации, откуда в порядке репатриации возвратился к прежнему месту жительства – в г. Сумы.
Белодед нами подозревается в сотрудничестве с германскими контрразведывательными органами и предательстве руководящего командного состава партизанских отрядов. Одновременно проверяется его поведение на территории Германии и в американской зоне оккупации.
Начальник 2 отдела УМГБ по Сумской обл. Подполковник.
/Побережный /
Начальник 2 отделения 2 отдела УМГБ Майор
/Овчаренко /
исп. Никифоров.
печ. Зайцева» [2].
Всього у справі Білодіда 6 аркушів. Наведемо ще одне характерне місце: “В первые дни оккупации немцами территории Сумской области, Белодед растерялся, не сумел организовать и наладить дисциплину среди оставшихся в тылу коммунистов, покинул партизанский отряд и ушел в с. Голенка, Дмитриевского района, Черниговской области, где работал кузнецом в общинном хозяйстве. Партизанский отряд, которым он должен был руководить, разбежался, не причинив никакого вреда немецко-фашистским захватчикам. Своё личное оружие бросил у колхозницы с.Червоного, Сумского района” [3].
Невідомо, про який загін, котрий «разбежался» тут ідеться, але, здається, ситуація прочинає прояснюватись...
Провал організаційної стадії партизанського руху на Сумщині стався не тільки через низьку організацію і головотяпство керівництва, а й через суто шкурницьку поведінку членів КП(б)У, цього колективного «ума, чести и совести нашей эпохи». Це не завадило їм згодом «приватизувати» антинімецький рух Опору, людські страждання і наше право на історичну правду.
Прикро тільки, що елементарні історичні факти (узагальнено відомі з шкільних та ВУЗівських курсів історії) доводиться нагадувати нинішнім молодим наступникам «Перших секретарів»...
(Далі буде)
Про трагедію рідного села Білодіда – Корюківки читати тут:
http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/03/2/28636/
__________________________________________
1. Історія міст і сіл УРСР (Сумська область) – Харків.: УРЕ – 1973.– с. 62-63.
2. ДАСО. Ф. Р 7641, оп. 13, спр. 742, арк. 1.
3. ДАСО. Ф. Р. 7641, оп. 13, спр. 742, арк.2.
*О.Антонов в указаний період переховувався в землянці біля с. Барабашівки Лебединського району. Це в «Історії міст і сіл...» названо «налагодженням підпілля і партизанської боротьби». Щодо наявності підпілля і дієвості партизанського руху на Лебединщині – див. відповідні документи попередніх блогів: http://www.vsisumy.com/users/180/blog/dotorknutis-do-stor-privatizovana-partizanshchina-ch1
По цій темі з використанням спогадів колишнього начальника Лебединського РВ МВС І. В. Борисенка готується окремий матеріал.
Гость
Дійсно круто, тільки не для комуняк і їх ментальних нащадків регіоналів