Жителі громади з гіркими сльозами на очах та на колінах, з прапорами, живим коридором зустріли Вячеслава СІТАКА, який назавжди повернувся додому «на щиті».

Прощання із загиблим Захисником відбулось на Алеї Слави. Вклонитися памʼяті Героя, який загинув за нас, за мирне небо над Україною та розділити біль непоправної втрати з родиною прийшли керівництво громади, побратими, священнослужителі, друзі, колеги, військовослужбовці, односельці та небайдужі мешканці нашої громади.

Літію за загиблим військовослужбовцем відслужили священнослужителі Православної церкви України.

Далі всі присутні на церемонії прощання під звуки військового оркестру провели загиблого захисника України Вячеслава СІТАКА до останнього місця спочинку…

Тепер Герой навіки на рідній землі…

Наш Захисник, Вячеслав Григорович СІТАК народився 26 травня 1978 року в с. Пустовійтівка Роменського району в багатодітній родині. Він був найстаршим з трьох синів.

У 1985 році пішов до 1-го класу Пустовійтівської школи. З малечку Вячеслав любив розбирати техніку та збирати її назад, щоб зрозуміти, як вона працює. Пізніше захопився ремонтуванням: паяв та лагодив телефони, годинники, побутову техніку.

У 1994 році закінчив 9 класів Пустовійтівської школи. У Недригайлівському професійно-технічному училищі № 41 здобув спеціальність «водія-тракториста .

Захоплювався українськими патріотичними піснями. Любив дивитися історичні фільми, особливо про воєнні події.

Після навчання Вячеслав пройшов строкову службу в Збройних силах України у м. Києві. Після служби повернувся до рідного села, в Пустовійтівку.

Протягом трудового шляху Вячеслав СІТАК працював водієм-трактористом у різних організаціях: КСП «Більшовик», завод «Слобожанська будівельна кераміка», ТОВ «Нафтозахист».

На останньому місці роботи ТОВ «Охтирканафтогаз» пропрацював майже 10 років. Колеги згадують Вячеслава, як людину слова, який завжди всім допомагав та доводив розпочате до кінця.

У 2006 році одружився. У шлюбі народився син. Вячеслав був чудовим батьком, мав тісний зв’язок з сином, якого щиро любив. Вони завжди проводили час разом, часто ходили на риболовлю.

Чоловік усе робив своїми руками, усе вмів: штукатурив, ремонтував, клав плитку – мав без перебільшення «золоті руки». Завжди був у праці. Дуже турбувався про родину. Сусіди говорять, що будь-яка домашня робота «кипіла» в його руках.

У перший день повномасштабного вторгнення росії до України Вячеслав не роздумуючи записався до лав територіальної оборони. Спочатку боронив Сумський кордон, згодом був перекинутий на Донецький напрямок. Служив рядовим, гранатометником 3 механізованого взводу однієї з військових частин ЗСУ.

Герой мужньо долав складнощі військової служби, загартовуючи твердість чоловічого характеру в боях та наближаючи Перемогу.

В’ячеслав завжди тримав зв'язок із рідними: до матері телефонував, щоб заспокоїти, що з ним все добре, натомість братам – розповідав всю правду про війну.

Востаннє чоловік вийшов на зв'язок 6 травня, повідомивши найріднішим, що йде на чергове бойове завдання… Цей бойовий вихід став для Вячеслава останнім…

Попереду було багато життєвих планів та мрій... Вячеслав дуже хотів вигнати ворога з України, жити мирним життям… Захисник щиро мріяв прийти у довгоочікувану відпустку до родини, сина, матері, обійняти найрідніших. Але всі мрії вмить обірвав підступний ворог...

7 травня 2024 року гранатометник 3 механізованого відділення, рядовий Вячеслав Григорович СІТАК загинув під час виконання бойового завдання, пов’язаного із захистом Батьківщини, на Авдіївському напрямку на Донеччині.

Життя Героя, обірвалося на одному з найнебезпечніших напрямків фронту, де тривають важкі бої, де не вщухають ворожі обстріли, де земля просякнута кров’ю цвіту нації...

В’ячеслав не дожив 3 тижні до свого дня народження…

Тепер йому навіки 45…

Без надійної підтримки та опори залишились мати, син, брати, племінники…

Захисник мріяв про мирне життя у вільній країні. За це й віддав найдорожче - своє життя…

Вічна пам'ять і слава Захиснику України Вячеславу СІТАКУ, який став лицарем Небесного легіону. Тепер ім’я Героя навіки вписане в новітню історію боротьби за державність України, повідомили в мерії Ромен.

Вічна пам’ять і слава відважному Воїну!