17 грудня відбулось прощання з Героєм-земляком Олександром Васильовичем Зінченком та Героєм з Хмелівської громади Анатолієм Миколайовичем Малієм, які віддали життя за Україну та повернулися назавжди додому…

Сьогодні провели в останню дорогу людей з великим серцем, мужніх захисників, які віддали власне життя за наше мирне небо та зробили свій найбільший внесок в перемогу.

Попрощатись із мужніми воїнами та розділити гіркий біль утрати з родинами загиблих Героїв на Алею Слави та до Меморіалу пам’яті полеглим військовослужбовцям Роменської міської територіальної громади прийшли керівництво громади, духовенство, побратими, друзі, знайомі, однокласники, жителі Роменської й Хмелівської громад. Там відбулася і літургія за загиблими Захисниками.

Із скорботними словами до родин загиблих Героїв звернувся міський голова Олег Стогній: «Сьогодні знову наша громада зібралась разом в одному місці. На жаль, знову з трагічної причини: провести в останню дорогу загиблих на війні воїнів, які повернулися на щиті. Це різні люди, з різними долями і різними планами на життя, але зі спільними цінностями, пріоритетами та життєвим вибором – зі зброєю в руках захищати найцінніше. Кожен з загиблих залишив по собі добру пам'ять як про людину, в обох лишилися сім'ї, в яких війна відібрала найдорожче – коханих чоловіків, люблячих татусів. Обоє – патріоти рідної землі, які захищали нашу землю ціною власних життів. Не існує жодних втішних слів у світі, щоб підібрати їх для людей, які втрачають рідного… Адже все, що ми говоримо, просто слова… А жодні слова не опишуть той біль…. Не повернуть рідну людину… Вічна пам’ять… Вічний біль… Вічна шана Героям».

Стоячи на колінах, з квітами в руках ніхто не зміг стримати сліз від болючої втрати… бо втратили справжніх патріотів, надзвичайно світлих людей, воїнів, які сумлінно виконували свій громадянський і військовий обов’язок, виявили стійкість і мужність у безжальній боротьбі проти російського агресора.

Олександр Зінченко народився 7 серпня 1975 року в м. Ромни. Навчався в школі №5, а після закінчення вступив до Роменського політехнічного технікуму, де здобув спеціальність «технік-механік».

У 1994 році проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил України. Після проходження служби, 8 лютого 1997 року Олександр одружився та створив власну сім’ю.

Працював на Роменській взуттєвій фабриці, на заводі СБК, останнім місцем роботи Олександра був шиномонтаж.

Цього року Олександру виповнилося 48 років. Попереду ще мало бути багато років життя, але не судилось…

На жаль, всі мрії, плани та задуми перекреслила страшна і жорстока війна…

27 січня 2023 року був призваний на військову службу по мобілізації. Спочатку пройшов військові навчання в м. Житомир, потім – пекельний Донецький напрямок.

У лавах Збройних Сил України Олександр перебував на посаді стрільця-снайпера механізованого батальйону однієї з військових частин у складі Сухопутних військ. Разом зі своїми бойовими побратимами без страху боронив рідну землю та міцно тримав фронт України на Волноваському напрямку.

Олександр захоплювався риболовлею. Мріяв, що повернеться з війни, візьме вудку і піде на рибу.

19 жовтня 2023 року Олександр отримав контузію та забій правого плеча, пройшов лікування і знову повернувся на службу до свого підрозділу.

Знайомі Воїна розповідають, що, перебуваючи у короткостроковій 5-ти денній відпустці після поранення, Олександр зізнавався – мав передчуття, мовляв, більше додому не повернеться…

На жаль, так і сталось…

Невблаганна смерть підстерегла воїна на дорозі…

8 грудня 2023 року Олександр загинув від отриманих травм внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Хоч захисник загинув не у бою, але на війни був готовий віддати своє життя за свободу і незалежність нашої держави. Кожною миттю свого життя, своєї служби в Збройних Силах України він наближав Перемогу над ворогом.

Лік років життя Олександра спинився…

Невеликий вік, однак він встиг зробити набагато більше, ніж комусь вдається і за все життя… Він залишив після себе славне ім’я, яке надихатиме нові покоління на подвиги заради майбутнього України, відзначився хоробрістю, мужністю і незламністю у найважчі часи для країни.

Батьки втратили люблячого сина, дружина – коханого чоловіка, доньки – турботливого тата, сестра – надійного брата, побратими – вірного товариша та друга, Роменська громада – відданого земляка, Україна втратила свого Героя!

Інший Герой - Анатолій Малій народився 24 жовтня 1970 року в с. Харченки.

Навчався Анатолій в місцевій школі, після закінчення якої проходив строкову військову службу в армії.

Повернувшись в рідне село, він з 1991 року працював трактористом.

Знайшовши свою половинку, одружився, народили гарного сина Євгенія.

Восени 2022 року Анатолій був мобілізований до лав ЗСУ, де проявив свою мужність, відвагу в найгарячіших точках Донецької та Луганської областях.

Після поранення в Бахмуті, пройшов лікування і знову повернувся в стрій.

9 грудня 2023 року під час виконання завдання внаслідок ворожого обстрілу в районі населеного пункту Діброва Луганської області Анатолій Малій отримав поранення несумісні з життям.

Захищаючи Україну від злісного ворога, Анатолій Миколайович загинув далеко від батьківського порогу.

На жаль, словами важко загоїти в серці болючу рану, адже родина втратила батька, чоловіка, брата…

Ці мужні хлопці за покликом серця пішли на війну боронити свою землю, свій дім, своїх рідних та кожного з нас!

Вони Герої нашої країни!

Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!