Правда, в тому ж СССР, де пропагувався інтернаціоналізм і засуджувався націоналізм, влада строго враховували національність в кадрові політиці. Так, наприклад, три головні керівники УРСР, керівники майже всіх областей України були етнічними українцями.

   Індіра Ганді, прем'єр-міністр Індії, також вважала, що національність не має значення, коли обрала своїм охоронцем сікха. Вона думала, що головне, що він громадянин Індії, приймав присягу. І в результаті отримала кулю в спину від цього охоронця. Тому що сікхи це етнічно-релігійна група в Індії, яка ворогує з цією державою. Тут природа, тобто національність, взяла гору над присягою і громадянством. Те саме відбулося в чеських Судетах, де 3 млн. чеських німців, наплювавши на чеське громадянство, радісно вітали анексію Судет Гітлером. Точно таку ж позицію кримські росіяни продемонстрували під час анексії Криму Путіним. Плювали вони на територіальну цілісність України, її конституцію і закони. Під час 2 світової війни британці ігнорували фактор національності, дивилися крізь пальці на дії японської п'ятої колони в Сінгапурі і дорого за це поплатилися. Коли японці напали на британську військову базу в Сінгапурі, то вони чудово знали слабкі місця в обороні британців. В результаті багатотисячний гарнізон Сінгапурі капітулював, і британські полонені пройшли круги ада в японських концтаборах, де умови утримання були жахливіші, ніж в німецьких. А от американці серйозно поставились до фактору національності і помістили в концтабори 100 тис. американських громадян японської національності. Не тому, що всі вони були ворогами США, а для профілактики. СССР розвалився не через проблеми в економіці чи політиці, а тому, що це була багатонаціональна держава, своєрідна Вавілонська башня. А Китай стоїть не одну тисячу років, тому що в цій країні мешкає практично одна нація.

   Можна наводити ще безліч прикладів, які свідчать, що національність таки має значення.

   В Харкові проросійська п'ята колона, яка практично безперешкодно діє в Україні і, навіть, періодично приходить до влади (приклад-Янукович), прагне повернути одному із проспектів стару назву-імені українофоба маршала Жукова. Так от цей українофоб, втопивши в Дніпрі сотні тисяч щойно "визволених" і мобілізованих українців, прокоментував це так: "А что жалеть єтих хахлов-все равно после войни их придется виселять в Сибирь". А ми ж були громадянами однієї держави. Очевидно, для вєлікороса Жукова фактор громадянства не мав ніякого значення на відміну від фактора національності.

   Або давайте візьмемо новітню історію України. Майдан 2004 р. був безкровним тому що тоді президентом був хоч і поганий, але все ж таки українець Кучма. Він не наважився дати наказ стріляти у власний народ, хоч його до цього, кажуть, спонукав Янукович. Інша річ президент вєлікорос Янукович. Тому хахлів було не жалько, як і вєлікоросу Жукову. Тому майдан 14 р. виявився кривавим.

   Висновок: обрання керівником держави представника нацменшини це загроза національній безпеці. Яскравим підтвердженням цієї тези є останній період в житті Західної Римської імперії, коли керівником держави був не етнічний римлянин, напівварвар. Може, саме тому він вважав, що Рим мав впасти. І тому, коли орди германських варварів вторглись на Аппенінський півострів і почали вбивати, грабувати і гвалтувати, він і палець об палець не вдарив, щоб захистити римлян.

   Може, і Зеленський вважає, що український світ має загинути? Підстави для цього, на мій погляд, у нього є.