Сумщина - край партизанської СЛАВИ? Версія Геннадія Іванущенка
Совєтські партизани Сумщини в роки Другої світової. Все набагато складніше.
Доторкнутись до історії: "Приватизована" партизанщина. Ч.1
Cкоро знову зазвучать фанфари, сповістивши нам новий каскад святкових шоу. «День партизанської слави» вже котрий рік наполегливо вбивається в мізки, перекриваючи за масштабами усі свята і поступаючись хіба що 9-му травня. Чудова нагода для нагороджень, чергових заклять, проклять і обіцянок, а ще – обряду розрізання стрічок і потрясань кривавими прапорами. Є щось канібалістично-шаманське у цій щорічній біганині. Адже крок за кроком історики, опираючись на архівні документи, спростовують найбільш «бородаті» міфи про Рух Опору в Україні, зокрема радянський. Та слідом за ними суне галасливо-п’яна лавина «вшанувань» з науковим багажем не вище «Краткого курса...» і все зводить нанівець. І єдина справжня користь від цього – залатані дороги. Але пам’ять... залишається дірявою.
Які ж це міфи так старанно відсвіжуються? Що так сакрально оберігається він капосних істориків, котрі «отрабативая гранти» підривають «устої»? Мова не про дивний термін «край партизанської слави». Край як край... Такі ми є - жителі Сумщини, що не любимо чужаків: ні «совєцьких» ні німецьких ні «донецьких». І 40 тисяч хлопців по лісах у буремні 20-ті з гарматами, кулеметами і тачанками (куди там Ковпаку з- його максимум 3-4 тисячами!) – яскраве тому підтвердження. Що ж тоді?
Щороку всі сили пострадянського за ментальністю державного пропагандистського апарату кидаються на «цементування» міфу про «партійне керівництво партизанським рухом». Начебто не було б комуністичної партії – не було б і партизанів. Так у тім то й річ, що партизани були на місці, а партія...
Втім, надамо слово самим товаришам обкомівцям. У свій час по війні (на свіжу пам’ять) вони отримали бліц-завдання: подати у «вишестоящіє» органи відомості про партійне керівництво підпільним і партизанським рухом на окупованій території.
Ось що вони писали:
Лебединський район:
“(...) руководители подпольного Райкома партии знавшие о расположении своих отрядов самовольно оставили район /Сердюк бувший первый секретарь Лебединского РК КП/б/У, Ищенко Ион Григорьевич, 2 секретарь РК КП/б/У / (…)” (Звіт про діяльність партизанського загону К. Карпова)
підписи: колишній комісар п/загону /Білаш/
підписи партизан: /Кравченко Г/
/Устименко/
/Юр`єв П. І./
/Неваленний/
ДАСО. Ф.П. 29, оп. 1, спр. 27, арк. 22.
“(...) По неточным данным в районе находилось на службе в полиции около 1000 чел. в других немецких учреждениях 700 – 800 чел., существовала школа
подготовки полицейских, переводчиц немецкого языка, школа «Гиви» и лагерь военнопленных.
В настоящее время в район возвратилось в порядке репатриации 3 170 чел. и демобилизированных из Красной Армии - 4312, из них около 1500 чел. находившихся в плену противника.
Заслуживает также оперативного внимания то, что около 500 чел. членов и кандидатов ВКП/б/ оставалось проживать на оккупированной территории. Абсолютное большинство из них прошло регистрацию у немцев, арестовалось и при сомнительных обстоятельствах освобождались из под стражи, а затем рекламировали себя участниками в подпольных антифашистских групп и организаций (…)
Нач Лебединского РО МГБ Сумской области
Старший лейтенант - /Иванов/
“ “ апреля 1946 г.
гор. Лебедин
ДАСО. Ф.П. 29, оп. 1, спр. 27, арк. 130.
Партизанський загін К. Карпова існував з 11.10.1941 р. по 4.05. 1942 р.
(звіт Лебединського РК КП /б/ У про діяльність партизанських загонів від 23.05. 1945 року.)
ДАСО. Ф.П. 29, оп.1, спр. 27, арк. 142.
“Подпольных партийных и комсомольских организаций в Лебединском районе в период временной оккупации немцами не существовало
Секретарь Лебединского РК КП/б/У /Клепиков/
23 мая 1945 г.»
ДАСО. Ф.П. 29, оп.1, спр. 27, арк. 143.
“Выписка из протокола № 39
Заседания бюро Лебединского РК КП/б/У РИ 25.V. 1946 г.
Слушали: О пересмотре решения бюро РК КП/б/У от 11.11.1944 г. о члене ВКП/б/
КАРПОВЕ Василию Тимофеевиче /Докладывает тов. Петренко/
КАРПОВ Василий Тимофеевич, рождения 1905 года, член ВКП/б/ с 1938 года, партбилет № 2314817, образование низшее, до Отечественной войны работал инструктором Лебединского РК КП/б/У. В период временной оккупации территории Лебединского района имел задание проводить подпольную работу против немецко – фашистских захватчиков. Дополнительной проверкой о деятельности члена ВКП/б/ КАРПОВА Василия Тимофеевича в тылу врага установлено: Партизанского отряда им. Сталина т. Карпов не организовывал, жил в своїм селе почти легально, жандармерия арестовывала только один раз и по его словам он бежал и скрывался в своем же районе. Для создания большого количества партизанского отряда он выдавал несколько документов личностям, не связанным с партизанскими отрядом, а наоборот некоторым из них служившим в полиции. Никакой организационной работы по приходу частей Красной Армии не проводил.
ПОСТАНОВИЛИ: Решение бюро РК КП/б/У от 11.11.1944 года отменить. За невыполнение Партийных заданий в тылу врага, за ложное представление отчетов в штаб партизанского отряда, за выдачу ложных справок, за присвоение звания командира партизанского отряда, члена ВКП/б/ КАРПОВА Василия Тимофеевича, партбилет № 2811481из рядов ВКП/б/ - ИСКЛЮЧИТЬ.
СЕКРЕТАРЬ
ЛЕБЕДИНСКОГО РК КП/б/У /ЧАРИКОВ/”
ДАСО. Ф.П. 29, оп.1, спр. 27, арк. 125.
Проэкт
Постановление
Бюро Лебединского РК КП/б/У Сумской области
От 29 мая 1946 г.
(…)
а). Считать отряды, командовали которыми тов. БЕСКОРОВАЙНЫЙ Т.П., КАРПОВ Н.О., и СКОРОБОГАТЬКО, как не действующие. (…)
г). Признать, как семьи партизан, погибших в борьбе с немецкими оккупантами нижеследующие:
1. Карпов Кондрат Григорьевич.
2. Камай Михаил Емельянович.
3. Романов Павел Семенович.
4. Антонов Александр Иванович.
5. Пивоваров Петр Поликарпович.
6. Вербицкий Павел Александрович.
7. Карпов Иван Остапович.
8. Славуцкий Виниамин [так в оригіналі – Г.І.]
9. Лапоног Павел [нерозб. – Г.І.]
10. Калицкий Федор.
11. Теплюк Степан Самсонович.
12. Бурлюк Андрей Алексеевич.
13. Стеблянко Тимофей Олистарович.
д). Признать, как партизан, оставшихся в живых:
1.Белаш яков Степанович.
2.Неваленный Иван Пархомович.
3.Юрьев Петр Иванович.
4.Кравченко Григорий Прокопович.
(…)
е). Считать созданный подпольный РК КП/б/У Лебединского района, как не действующий.(…)
Секретарь РК КП/б/У
Лебединского района /Чариков/
ДАСО. Ф.П. 29, оп.1, спр. 27, арк. 17 - 18.
Дубов`язівський район:
“Сов секретно.
СЕКРЕТАРЮ СУМСКОГО ОК КП/б/У
тов. ШЕВЧУК. –
На В/№ 2259/I от 7 мая 2945 года Дубовязовский РК КП/б/У сообщает:
1. населенных пунктов уничтоженных немецкими оккупантами в связи с действием партизан в Дубовязовском районе не имеется, т.к. партизанского движения в районе небыло.
Частично сожжены перед отступлением немецких оккупантов такие села района как Терновка – 74 двора, Крупское и др.
2. Граждан, которые – бы непосредственно принимали участие в партизанском движении нет. (…)
СЕКРЕТАРЬ ДУБОВЯЗОВСКОГО
РАЙКОМА КП/б/У [підпис.] /ГАЙДАЙ/”
ДАСО. Ф.П.4, оп.3 П, спр. 213, арк. 149 – 150 зв.
Смілянський район:
“СУМСКОЙ ОБКОМ КП/б/У
СЕКРЕТАРЮ ОБКОМА тов. ШЕВЧУК
(…) Для подпольной работы в Смеловском районе была оставлена группа коммунистов из шести человек: во главе секретарей РК КП/б/У тов. Букринского Г.И. и Тищенко И.И., во время оккупации немцами района первый секретарь РК КП/б/У тов. Букринский оставил группу подпольщиков и выехал с района, за им выехал с района и секретарь РК КП/б/У тов. Тищенко. (…)
Вторая группа коммунистов в количестве 15 человек была была оставлена в районе для проведения девирсионных работ в тылу врага. В связи с отсутствием руководства группа распалась. (…)
В связи с этим партизанского движения в районе небыло, а также небыло деятельности подпольных организаций.
13/V-45г. СЕКРЕТАРЬ СМЕЛОВСКОГО
РАЙКОМА КП/б/У [підпис.] /ПОДВАЛЬНЫЙ/”
ДАСО. Ф.П.4, оп.3 П, спр. 213, арк. 167.
Роменський район:
“СПРАВКА.
О партийно – массовой работе на территории РОМЕНСКОГО района в период временной оккупации немецко-фашистскими захватчиками с 10 сентября 1941года по 16 сентября 1943 года.
(...) Советские люди ненавидели немецкую банду убийц, грабителей и насильников, и вели борьбу против оккупантов, но эта борьба носила стихийный характер, так как подпольных партийных организаций и партизанских отрядов, которые организовывали народную борьбу в тылу противника, на территории Роменского района не было.
В связи с этим Роменский РК КП/б/У не располагает данными об организованной партийно – массовой работе среди населения в период немецкой оккупации и об организаторах этой работы в районе.
СЕКРЕТАРЬ РОМЕНСКОГО
РК КП/б/У [підпис] /КОЗЛОВ/
Справка утверждена на Заседании Роменского РК КП/б/У
16 мая 1945 года, протокол № 19.-№ 19.-“
ДАСО. Ф.П.4, оп.3 П, спр. 213, арк. 164.
Що ж трапилось зі сміливими комуністами на початку війни? Адже так "героїчно" нещодавно у 1932-33 рр. боролися вони з голодними жінками й дітьми... так "мужньо" у 37-му відправляли "до білих ведмедів" іх чоловіків і батьків. А тут...
Може не скрізь, може то недомовки буржуазно-націоналістичних "спецісториків", а в інших районах та, безпосередньо, в партизанських загонах і підпіллі відчувалась батьківська рука "руководящей и направляющей"?
(Далі буде)
Джерело: http://www.vsisumy.com/users/180/blog/dotorknutis-do-stor-privatizovana-partizanshchina-ch1
Форум
Статистика
Всего тем на форумах 179681
Все сообщения 272373
Всего зарегистрированных пользователей 65033
Последний зарегистрированный пользователь beredis
vartyukh
Ага. Ось ще від Іванущенка і про комсомольське підпілля в Сумах.
Геннадій Іванущенко
Доторкнутись до історії: "Приватизована" партизанщина. Ч.8
Виходячи з будинку Сумської ОДА звертаєш увагу на меморіальну дошку, яка повідомляє про існування на території міста Суми в період німецької окупації підпільного обкому ЛКСМУ. Про це ж пише й «Історія міст і сіл УРСР. Сумська область». Спроби уточнити місцезнаходження органу, який спрямовував діяльність комсомольського підпілля успіху не принесли. Натомість встановлено, що на місці зведеного вже після війни будинку обкому КПУ, де висить згадана дошка, під час німецької окупації знаходилось… гестапо.
… Здається, на питання «Де?» відповідь уже знайдено. Перейдемо до наступного питання - «Хто?»
Справка
о работе комсомольской подпольной группы «Знамя», действующей в период временной оккупации г. Сум немецко-фашистскими захватчиками.
10 октября 1941 года г. Сумы был оккупирован немецко-фашистскими войсками, с первых дней оккупации в городе начался массовый террор, опьяневшие временным успехом немцы начали проводить свою гнусную политику «нового порядка», начались массовые аресты советских активистов, насильственной отправки в Германию советской молодежи, гитлеровцы запугивали население, своей провокацией пропагандируя о непобедимости своей армии, об уничтожении Красной Армии. Население города, оторванное отБольшой земли, не знало о положении дел на фронтах, как раз в этот период в конце октября месяца 1941 года в городе Сумах образовалась небольшая подпольная комсомольская группа, которая вскоре выросла до 26 человек.
Организатором подпольной комсомольской группы был тов. Косаренко Дмитрий Иванович, 1923 г. рождения, член ВЛКСМ с 1938 г., учащийся Х класса 2-й школы. Члены этой группы были Теребун В.Г., Гранин А., Зубченко А. Первые свои действия группа начала с разоблачения фашистской лжи о Красной Армии и нашей стране.
Комсомольцу Зубченко было дано задание установить приемник, который у него сохранился, наладить слушание советского радио.
Принимавшие сводки Информбюро комсомольцы Теребун, Зубченко, Гранин переписывали от руки и расклеивали по городу, кроме того подпольная группа занималась вовлечением молодежи в активное действие против немецко-фашистских захватчиков. Таким образом, к концу 1942 года комсомольская подпольная группа насчитывала 26 человек.
8-го февраля 1943 года комсомольцы Косаренко и Теребун связались со штабом партизанского отряда Наумова, который в этот время проходил в Сумском районе /Никольские леса/. Штабом партизанского отряда группе было присвоено наименование «Знамя», комиссаром отряда тов. Лукашевым группе «Знамя» было дано задание: распространить советские листовки, которые тут же были вручены /Это воззвание Сумского обкома комсомола к комсомольцам и молодежи Сумской области, доклад тов. Сталина о 25 годовщине Октябрьской революции/. Кроме того, Косаренко и Теребун получили мины, термитные шарики для диверсионной работы в тылу врага.
За время своего существования комсомольская группа «Знамя», кроме проведения разъяснительной работы, расповсюджевания листовок и совинформбюро, проводила и диверсионную работу, как, например, комсомольцами Косаренко, Теребун и Набойкин магнитными минами было взорвано 3 телефонных шкафа, таким образом была повреждена связь в районе действия комендатуры, комсомольцем Теребуном был брошен термитный шарик в помещение телефонной станции, где возник пожар, а также перерезана телефонная связь в Краснополье, Мирополье. Щербакова и Куц подложили магнитную мину под воинский эшелон на ст. Сумы, комсомольцем Рапотой при содействии бельгийца Густава – дезертира немецкой армии – был выведен из строя котел возле электростанции лесозавода.
Участниками группы собиралось оружие, группа готовилась к переходу в партизанский отряд.
Большую помощь комсомольской группе оказывала гр. Батюк, Красногравдейская, № 5, в которой на квартире хранилось оружие, листовки, проводились собрания группы.
Работа группы продолжалась до апреля месяца 1943 г., в апреле м-це 1943 г. немецкая агентура вскрыла отдельных участников группы и были арестованы комсомольцы Рапота Владимир, Рапота Наталья, на квартире у них нашли радиоприемник, ящик патронов и винтовку. Вместе с ними была арестована их мать.
Вслед за ними арестовывают т. Косаренко и Худякова. Всем остальным участникам удалось скрыться. 22 апреля 1943 г. арестованные участники подпольной комсомольской группы «Знамя» были расстреляны, после этого подпольная группа «Знамя» активных действий не проявляла.
В ы в о д ы
Хотя комсомольской группе «Знамя» не удалось организовать боевого отряда и нанести большого ущерба немецким захватчикам, однако проделанная ими работа по распространению советских листовок, совинформбюро, участники комсомольской группы, рискуя жизнью, принимали по радио совинформбюро и распространяли его среди населения, а также проведение небольших диверсий заслуживает представления отдельных участников к правительственному награждению. Так, например, организаторов подпольной группы Косаренко и Худякова, активных участников Рапоту В., Рапоту Н. наградить посмертно, кроме того представить к награждению активных участников: Теребун В., Зубченко Анатолий, Гранин А., Набойкин Юрий, Тамбовцеву Л., Савельеву Татьяну, Щербакову Валентину, Батюк, отметить мемориальными досками квартиры, где проходили совещания группы, хранилось оружие и литература: кв. Косаренко, ул. Шевченко, № 16, кв. Батюк, Сталина, № 7, Зубченко, Коммунальный пер. № 3, а также установить персональные пенсии семьям погобших Косаренко, Худякова, Рапоты.
Инструктор оргинструкторского отдела обкома КП(б)У Кононенко
______________________________________________________
ДАСО. Ф. П. 4, оп. 3 п, спр. 289.
Справка
о работе комсомольской подпольной группы «Знамя», действовавшей в период временной оккупации г. Сум немецко-фашистскими захватчиками.
[не пізніше 3 червня 1975 р.]
В октябре 1941 г. в г. Сумы огранизовалась небольшая подпольная комсомольская группа, которая вскоре выросла до 22 человек.
Организатором подпольной комсомольской группы был т. КОСАРЕНКО Дмитрий, член ВЛКСМ, 1923 г. рождения, учащийся школы № 2.
Кроме т. КОСАРЕНКО в группу входили т.т. ХУДЯКОВ Владимир, член ВЛКСМ, 1923 г. рождения, учащийся школы № 2.
РАПОТА Владимир, член ВЛКСМ, 1923 г. рождения, учащийся школы № 5.
РАПОТА Наталия, сестра Рапоты Владимира.
ТЕРЕБУН Владимир, член ВЛКСМ, 1923 г. рождения, учащийся школы № 3.
ЗУБЧЕНКо Анатолий, член ВЛКСМ, 1923 г. рождения, учащийся школы № 1.
ГРАНИН Алексей, член ВЛКСМ, 1923 г. рождения, учащийся школы № 2.
ЗАХАРЧЕНКО Василий, НАБОЙКИН Юрий, член ВЛКСМ, 1923 г. рождения, учащийся школы № 5.
САВЕЛЬЕВА Татьяна, член ВЛКСМ, 1925 г. рождения, учащаяся школы № 2.
ЛИТОВЧЕНКО Александра, член ВЛКСМ, 1922 г. рождения, учащаяся школы № 5.
ЗУБЧЕНКО Евгений, ЩЕРБАКОВА Валентина, ЛАЗАРЕНКО Василий, ШЕРШЕНЬ Владимир, ТАМБОВЦЕВА Лилия, член ВЛКСМ, 1925 г. рождения, учащаяся школы № 2.
РУДЕНКО Вера, СИПАЧ Виктор, РАПОТА - мать комсомольцев РАПОТА, участников группы и БАТЮК Варвара Моисеевна, жена члена ВКП(б), погибшего на фронте.
Активными помощниками т. КОСАРЕНКО в организации группы и ее работы были т.т. ТЕРЕБУН, ГРАНИН, и ЗУБЧЕНКО.
На квартире т. ЗУБЧЕНКО был установлен радиоприемник. Тов. ЗУБЧЕНКО принимал сводки Информбюро, которые потом от руки переписывались и расклеивались по городу. Кроме того сообщения Информбюро передавалось населению и устно.
Долгое время попытки связаться с партизанами не приводили к положительным результатам и только в феврале 1943 года группе удалось связаться через т.т. КОСАРЕНКО и ТЕРЕБУНА с партизанским отрядом тов. НАУМОВА.
Штаб партизанского отряда присвоил группе наименование «Знамя» и т. КОСАРЕНКО кличку «Сагайдачный», а т. ТЕРЕБУНУ «Кулачко».
Партизанский отряд дал группе ряд заданий: распространение обращения Сумского Обкома комсомола к комсомольцам и молодежи Сумской области, доклад товарища Сталина о 25-летии Октября, а также задания по взрыву различных объектов, штаб партизанского отряда снабдил группу магнитными минами, термитными шариками.
Группа занималась сбором оружия. Активное участие в этой работе принимали т. КОСАРЕНКО, РАПОТА Владимир, ЗУБЧЕНКО Анатолий, САВЕЛЬЕВА, ТАМБОВЦЕВА, НАБОЙКИН и др.
Оружие хранилось и у участников группы, но в большей мере в квартире гр. БАТЮК Варвары Моисеевны, жены члена ВКП(б), который погиб на фронте. т. БАТЮК живет по Красногвардейской улице, д. № 5. Здесь же часто комсомольцы собирались на совещания, здесь хранили листовки и т. БАТЮК принимала активное участие в распространении листовок.
Комсомолец т. ТЕРЕБУН порвал связь между Краснопольем и Миропольем, а также организовал взрыв телефонного шкафа в г. Сумах. т. ТЕРЕБУН поддерживал связь с партизанским отрядом и готовил переход группы в партизанский отряд.
т. РАПОТА установил связь с дезертиром германской армии солдатом-бельгийцем, организовал взрыв котла на электростанции. Взрыв был организован посредством термитных шариков.
Кроме того, 21.II – 1943 г. в городе были еще организованы т. КОСАРЕНКО, НАБОЙКИНЫМ, ТЕРЕБУНОМ взрывы телефонных шкафов возле телефонной станции, сберкассы и комендатуры. Местная газета «Сумський вісник» несколько раз помещала сообщения немецкой комендатуры о диверсионных актах со стороны «коммунистических элементов» о об аресте новых заложников в связи с этими случаями.
т. ТЕРЕБУНОМ, при содействии РУДЕНКО В., в помещение телефонной станции был брошен термитный шарик, но пожар был замечен итальянскими солдатами и потушен. т. ТЕРЕБУНУ удалось скрыться от преследования.
Комсомольцами ЩЕРБАКОВОЙ и КУЦ В. на ст. Сумы была подложена мина под воинский эшелон, а комсомолец ЗАХАРЧЕНКО В. заминировал ж.д. полотно перед проходом эшелона по Гомельской ж.д.
После этих взрывов в городе начались облавы на мужчин и только с пропусками комендатуры можно было мужчинам ходить по городу. Комсомолец ТЕРЕБУН, переодевшись в женское платье, продолжал поддерживать связь между участниками группы.
Чтобы облегчить работу группы, комсомольцы похитили пишущую машинку в одной из воинских частей и во дворе участника группы ГРАНИНА изготовили пропуска. Печать изготовил ЗУБЧЕНКО.
Кроме того, комсомольцы широко практиковали набивку патронов толом и подсовывали их немецким солдатам.
Работа группы продолжалась до апреля 1943 года. В апреле 1943 года немцы выследили и арестовали комсомольцев РАПОТУ В., РАПОТУ Н; и их мать а вскоре были арестованы еще 2 участника группы т.т. КОСАРЕНКО и ХУДЯКОВ.
Комсомольцы стойко и мужественно держались в тюрьме и несмотря на пытки и избиения не выдали товарищей. Руководитель группы КОСАРЕНКО в тюрьме написал стихотворение, в котором рассказал о их пребывании в тюрьме.
22 апреля 1943 года арестованные члены подпольной комсомольской группы «Знамя» были расстреляны.
Остальным участникам группы почти всем удалось скрыться.
Тов. Шершень В. в 1943 г. ушел партизанский отряд.
Тов. ТЕРЕБУН В. ушел в Красную Армию и сейчас инвалид Отечественной войны.
Т.т. Набойкин Ю., Лазаренко В., и СИПАЧ В. в Красной Армии.
Т. ЗУБЧЕНКО Е. погиб на фронте.
Т. ЗУБЧЕНКО А. учится в Сумском пединституте, тов. ГРАНИН А. учится в Киевском университете. САВЕЛЬЕВА Т, живет в г. Сумы (Суджанская улица, № 9), тов. ЛИТОВЧЕНКО А. работает в Сумском коммунальном банке, ЩЕРБАКОВА Е. живет в г. Сумах (ул. Холодногорская, № 17), ТАМБОВЦЕВА Л. – студент Харьковского Горно-индустриального института. БАТЮК В. работает в Талалаевке, Сумской обл., в Госбанке.
Могут быть отмечены мемориальными досками квартиры, где проходили совещания группы, хранилось оружие и литература, кв. т. КАСАРЕНКО по ул. Шевченко в д. № 18, кв. БАТЮК по ул. Сталина, 7, кв. Литовченко по ул. Псельской, д. № 10, т. ЗУБЧЕНКО, где находился радиоприемник, Коммунальный пер. 83.
В результате проверки установлено, что семьи участников подпольной организации, расстрелянных 22 апреля 1943 г., пенсиями не обеспечены.
СЕКРЕТАРЬ СУМСКОГО ГК КП(б)У /Шевченко/
____________________________________________________
ДАСО. Ф. П. 4, оп. 3 п, спр. 197 а, арк. 22-24.
«Стривайте!, стривайте!» – заперечить вдумливий читач. – «Зрозуміло, що єдиними підпільниками-комсомольцями на території Сум були учні-десятикласники. Зрозуміло і те, що нищівні збитки, завдані цими підлітками німецьким окупантам варті того, щоб встановити меморіальні дошки скрізь, де тільки ступала нога підпільника. Але питання не в цьому… Де були комсомольські секретарі – працівники того глибоко законспірованого обкому ЛКСМУ? Наскільки глибоко, що група Косаренка навіть не намагалася встановити з ними зв’язок, шукаючи контактів з партизанами Наумова…»
Відповідь спробуємо знайти у книзі відомого сумського краєзнавця В.В. Бубнова «Суми у 1941-1943 роках: офіціоз і дійсність» – Суми., «Мрія-1 ТОВ» – 2010. – 76 с.: іл.:
«Сумський обком комсомолу теж усе «підготував» до боротьби в окупації... З його післявоєнного звіту ми дізнаємося, що ще в серпні-вересні 1941 р. було утворено: підпільний обком комсомолу в складі 5 чоловік, 8 підпільних райкомів і 96 підпільників з числа перевірених (!) комсомольців. Але... призначений секретарем підпільного обкому Орлов А.Г. так і не приступив до виконання своїх обов'язків, натомість виїхав до с. Пирогівки Шосткинського району, де був заарештований німцями і погодився співпрацювати з ними. У 1944 р. Орлов був засуджений Сумським обласним судом на три роки [ДАСО. Ф. П. 4, оп. 3 П, спр. 288, арк. 8].
Підпільний комітет комсомольців Сумського району очолила Т. Акубара. Вона також «активности в работе не проявляла». В підсумку «жестокий террор гитлеровских разбойников, недостаточная опьггность в новых условиях работы, а также неосторожность некоторых руководителей подполья стали причиной того, что с некоторыми райкомами комсомола была прервана связь [з п'ятьма з восьми –В.Б.], ибо явочные квартиры были или сменены (?), или выявлены гестаповцами» [ДАСО. Ф. П. 4, оп. 3 П, спр. 285, арк. 1.]
Отже, в Сумах з перших же днів окупації і аж до звільнення міста ніякі заздалегідь підготовлені комсомольські, а перед цим ми бачили, що і комуністичні, організації чи групи так і не запрацювали, У досить розлогому звіті обкому ЛКСМУ за 1941-1945 рр. (на 25 сторінках) комсомольцям нашого міста приділено усього дві (!) такі фрази: «Молодежь Сумщины чтит имена своих... молодых разведчиков Сумского отряда Марии Рахмановой и Марии Бадаевой, которых гитлеровцы замучили за активную партизанскую борьбу» та «особое внимание заслуживает комсомольско-молодежная подпольная группа г. Сумы «Знамя», которой руководил Дмитрий Косаренко»1.
P.S Віддаючи належне мужності підпільників групи Д. Косаренка мусимо констатувати, що функціонери «підпільного обкому» ЛКСМУ, залишені для керівництва комсомольським підпіллям обрали шлях своїх «старших товарищей» з КП(б)У – зраду. І місце для увічнення свого «подвигу» обрали вельми символічне…
Далі буде
Гость
Точь в точь как нынешние дашутинцы -комсомольцы. Чуть что и в кусты
Partizan
Я не онтошусь к националистам, но факты архивов говорят сами за себя. толстозадые комуннистические чиновники всегда жили за счет простого народа . Даже в войну
vartyukh
Продовження:Доторкнутись до історії: "Приватизована" партизанщина. Ч.9
Геннадій Іванущенко
Після зради І-го Секретаря Сумського підпільного обкому КП(б)У Білодіда та І-го Секретаря Сумського підпільного обкому ЛКСМУ Фролова гине практично весь керівний склад радянського підпілля в тому числі і секретар обкому Г.Баранник. Хто ж тоді здійснював “загальне керівництво” підпіллям і партизанськими загонами під час гітлерівської окупації? “Історія міст і сіл УРСР” стверджує, що до своєї загибелі 5 травня 1942 року цим займався О. Антонов – «териториторіальний секретар» обкому КП(б)У, який з партизанськими загонами перебував під Лебедином.
Все ніби-то «сходиться»… Але ось колишній начальник Лебединського РВ МВС І. В. Борисенко (на фото) це заперечує. За його спогадами: Антонов з А. Устименком та Я. Білашем влітку 1942 року переховувався у лісі с. Барабашівки Лебединського району. Жили в землянці, з їжі мали трохи борошна. Восени 41-го року Устименко (інструктор обкому), втік, покинувши Антонова і Білаша напризволяще. Білаш, якого весною 1945 року допитувало бюро райкому розповів, що після дезертирства Устименка Антонов став говорити про потребу перейти лінію фронту і піти в армію. Далі було так: «... я вышел, чтобы наломать сухих дров. Немного прошел, слышу что-то треснуло, я остановился и увидел, что около сосны стоит полицай; в землянку заходить было невозможно. Я ушел в сторону, потом вышел из лесу и пошел, чтобы перейти линию фронта и в конце 1942 года перешел, а Антонова больше не видал».
Інший допитуваний – колишній зам. начальника поліції м. Лебедина Калініченко показав, що влітку 1942 р. поліції стало відомо про землянку в Барабашівці. Поїхали перевірити, але нікого не привезли. Де дівся Антонов – лишається таємницею.
Де ж тоді були партизанські загони, в яких він перебував, начебто керуючи радянським підпіллям? А їх, здається просто не було. В липні 1941 року бюро обкому КП(б)У затвердило склад партизанських загонів. У Лебединському районі планувалося створення чотирьох з них:
1). Лебедин – ліси, командир Безкровний.
2). Вистороп – ліси, командир Юр’єв.
3). Межирич – ліси, командир Токарь Л.В.
4). Боровенька – ліси, командир Карпов В.
Що ж із цього вийшло?
– Карпов В. і Юр’єв повтікали, покинувши загони, а свою зброю закопали в лісі – після війни їх виключили з партії. Відносно Безкровного – Борисенко описує ситуацію так:
«На улице встретил лебединских партизан, более 10 чел… Они мне рассказали, что все партизаны собрались в лесу в указанном месте, а командира отряда т. Безкровного нет.» Партизани пішли до нього додому: «…Безкровный лежал на печке, мы рассказали, что все партизаны собрались в лесу и дожидают Вас, а он нам ответил – не дожидайте, я в лес не пойду.
– А как же нам? А Безкровный говорит: Вы люди взрослые и решайте сами. Мы вернулись в лес, доложили партизанам, они командиром назначили Карпова Кондрата.»
Отже з усіх запланованих загонів дійсно був створений тільки один – К.Карпова, інші порозбігалися. Це пізніше визнало і бюро Лебединського райкому. Щоправда є сумніви відносно діяльності і дієвості цього загону. В «Історії міст і сіл УРСР» на с. 64 стверджується, що 24-ту річницю «великого жовтня» партизани ознаменували розгромом німецького гарнізону в Лебедині.
Однак, відомо, що Лебедин був захоплений німецькими військами 10 жовтня 1941року, а німецька влада стала функціонувати з 10 листопада (фронтові частини пішли на схід). Кого громили радянські партизани 7-го листопада 1941р. – одному Богу відомо.
За свідченнями колишнього начальника Лебединського райвідділу міліції, радянських партизанів ні в місті ні по селах не було чути, поки вони не вкрали корову у Токарях, куди їздила розбиратися вся поліція. За його ж словами, післявоєнне засідання бюро райкому визнало, що за період окупації в Лебединському районі не було вбито жодного німця. Більше того – бургомістром і начальником поліції певний час служили комуністи: Русанов (зав. кредитним відділом райкому) і Безкостий. Обидва брали участь у розстрілах населення, в т. ч. євреїв. Після війни їх розстріляли свої, як зрадників.
Не могло існувати великої кількості партизанів і з іншої причини: арештований поліцією ще один функціонер - зав. партизанськими базами Зимогляд (колишній завгосп райспоживспілки) після допитів показав місце схову. Поїхала поліція 4-5 підводами і забрала всю зброю та продукти – велику кількість топленого масла, сухої копченої ковбаси і спирту. І так було не тільки на Лебединщині. У Роменському районі, наприклад, усі підпільні і партизанські групи, створені функціонерами КП(б)У та працівниками НКВС одна за одною були викриті німецькими окупантами за допомогою місцевого населення.
Отже не було ніякого партійного керівництва ні загонами, ні підпіллям. Багато людей боролись проти гітлерівського режиму за власною ініціативою. Це вже пізніше компартійні чиновники понаписували більшість легенд. Заднім числом “приватизувавши” боротьбу і жертви цілого народу вони подавали це як виключну заслугу комуністичної партії.
Не довіряти спогадам Борисенка не маємо підстав: після вигнання німців він був першим радянським керівником, який увійшов до Лебедина, призначив (!!!) 1-го Секретаря райкому та Голову Райвиконкому і зібрав німецькі архіви. Вони й доповнили його спогади про період окупації 1941-1943 рр.
Гость
Прикольно
Гость
Ну открыли Америку! мне давно было известно. что комуняки - сволочи. Вот такие вещи и надо ставить на портал, который там Иванущенко делает. Чтобы мозги очистились у совков. Хоть я и не сторонник нацонализма... но правду уважаю
Cashko
"о сколько нам открытий чудных
готовит просвещенья дух..."
Гость
Ну и зачем такая правда нужна,и так коммунистов не любят, а Вы еще масла в огонь подливаете.На каких примерах воспитывать молодежь, если коммунисты оказались малодушными трусами.
Гость
Я чет не понял - вам жалко коммунистов или тех сотни тысяч людей, которых они на тот свет отправили?
Вот для того, чтобы подобное не повторилось и нужна историческая правда.
гость
треба знати, щоб не сиділи на нашій шиї бандократи
Гость
Уже сидят. но они получат по заслугам, как и те комунисты предатели
Ратник77
Мой дед Фёдор Карпенко командовал 3 ротой прославленного соединения Сидора Артемьевича Ковпака.Пропал без вести в Карпатах после жесточайших боёв с превосходящими силами гансов и их прихвостней разных пород и мастей.Был удостоен высших наград СССР.Читать ангажированную хрень крайне неприятно,когда общий результат сводится к нулю путём вытаскивания и установки на 1 место негатива,делая из отдельных фактов тотальную картину.По способу напёрсточников.Никто не спорит,что дерьма и швали было немало.Так же было немало растерявшихся,дрогнувших,запутавшихся в дезинформации и т.п.Но это не значит,что эти люди были полными отщепенцами,предателями и т.д.Многие из них далее внесли свою лепту в Победу.И то,что победил СССР(с его армией,флотом,партизанами,подпольщиками и др.)-это факт,который могут оспоривать только неадекватные существа.Сейчас модно "гнать" версию про победу просто народа.Без управления,направления,руководства и пр.А армия,флот,партизаны,подпольщики,милиция,НКВД,боровшиеся с дерьмом в тылу и на передовой,они что-инопланетяне,что ли?Все структуры государства-это и есть НАРОД.Вот сейчас народ без идеи,руководства,жизненных ориентиров и пр.И что?Пьянь,наркоманы,ворьё,бандюки,коррупционеры,оборотни в погонах и без,проститутки,педофилы,голубые,бомжи,бездомные дети,родители-убийцы и ещё много чего-это тоже НАРОД.Тот же и на той же земле.И как думаете (если есть чем),что было бы,ежели сейчас было 22.06.1941г.?А было бы то,что сказка про "просто народ" не прошла бы и этот народ ,кто не упит и не уколот,чухал бы,кто куда.И не надо рассказывать,что"мобилизовались бы пред лицом опасности".Некому мобилизовывать.А современным "историкам"хорошо(благо живут за счёт тех,кто погиб и кого обкакивают):сытно пожрут,обильно попьют,сидят задом в мягких и тёплых креслах и "рассуждают" о том,кто ушёл,кто убежал,кто и как воевал,что делали не так,слава им или нет и т.д.Вас бы всех туда скинуть,в то время,и посмотреть,как вся кресельно-кормушечная "удаль и отвага" улетучится в виде сильных звуков и запаха через анал...И басни про борцов за "великую Русь" и "самостийную неньку" типа власовцев и бандеровцев-полный отстой-почитайте генплан"Ост",опусы Розенберга,"Майн кампф" и др,Оставить не более 30 млн.славян(всех)в качестве рабов,умеющих считать до 10,живущих в мелких номерных резервациях,закреплённых за господами,дабы не восстали,без имён под номерами,регулирование рождаемости,раз в год привоз в скотских вагонах на "экскурсию"в Берлин,дабы посмотреть,как живёт высшая раса,и т.п.И если кто-то считает,что победи гансы,то они дали бы вам государственность есть от пуза,пить вволю и пр.кайфы,то очухайтесь и напрягите репу.Минимум-раб,максимум-"выход"через трубу крематория.Теоретики-стратеги,мля...
vartyukh
Як на мене, то є дві установки відносно сприйняття минулого. Перша - це коли ти намагаєшся схопити минуле за принципом всебічності, дослідити все, що було в тому фрагменті минулого, який залишив після себе якісь "сліди" - документи. І тоді ти справді бачиш все, як в реальному житті: і головне, і другорядне; і факти високих вчинків, і факти низьких зрад; і бачиш навіть переплетення в одній людині протилежних систем цінностей. Приміром, сьогодні він "заклав" сусіда в НКВД, а завтра здійснив якийсь подвиг у боротьбі проти фашистів. І все це одна людина. Так ось, ця установка найповніше зреалізовується в науковій історії. Ти дивишся на минуле спокійним, "тверезим" і розуміючим поглядом. Бо насправді в людському житті, яке й досліджує історія, так і є.
Інша установка - вибіркова. Ти бачиш в минулому лише шар фактів, які якимось чином "обслуговують" той фрагмент сучасності, в який ти занурений. Чи то виправдовують його, чи то підсилюють. А може при допомозі "забойних" історичних фактів ти припираєш до стінки свого опонента. Все інше, що не працює на сучасність просто не помічається. Ця установка класно спрацьовує у сфері політичних ідеологій та масових шарів свідомості. Коли, приміром, потрібно виховувати патріотів рідної землі. А виховуються вони не на будь-яких історичних фактах, а лише на спеціально підібраних. Саме крізь призму таких "правильних" фактів протилежні факти (які також ніхто не вигадував і які так само були як і перші) оголошуються перекрученням історії, або посяганням на "святині" (якщо "правильні" факти вже встигли у чиїйсь свідоморсті сакралізуватися).
Все це я до чого веду? Іванущенко, як на мою думку, на своєму історичному порталі намагається зреалізувати першу установку. Тобто показати минуле таким, яким воно було насправді - всебічно. І на нього нерозуміючим поглядом (м'яко скажемо так) дивляться зазомбовані другою установкою. А це носії "правильних" образів совєтської і расейської історії. Ось тут то й причина конфлікту: зійшлися дві установки - наукова і вибіркова.
Славик
Ну и умён же ты, Петлюра! Молодец! Недаром я горжусь и всем говорю, что Петлюра - мой виртуальный друг.
Однако в твоих рассуждениях есть одна ошибка, которая сводит на нет всю мудрость и диалектику твоей позиции. Объясню тебе популярно. Есть сакральные вещи, которые не обсуждаются в той логике (твоей и Иванущенко), которую ты здесь так грамотно и понятно изложил. Эти сакральные (святые) вещи - любовь к Женщине, любовь к Матери, любовь к Родине, любовь к Богу. Не обсуждаются! То есть или любовь есть, или любви нет. Ты же предлагаешь эти святые вещи ПРЕПАРИРОВАТЬ, выискивать в них плюсы и минусы. Если у твоей матери много минусов, которые ты заносишь в таблицу, значит мать плохая, и ты будешь её на каждом углу хаять?
Если ты свято любишь Украину, то все, хто говорят, что ты не прав - Украина, дескать, бяка - то эти люди глупы. Так же и ты, если критикуешь советолюбников, не прав. Если кто-то, к примеру, любит Слобожанщину и считает её Родиной, то кто может ему доказать, что любить надо ещё и горные районы Галиции и людей, которые здорово дуют в трембиты, имеют другую веру, культуру, традиции, ценности.
Посему делаем вывод: твоя позиция и позиция противоположная - ментально непримиримы. И посему всякий спор здесь излишний. В одну телегу впрячь не можно...
Гость
Петлюра,сволочь,прекращай вытягивать из небытия своего друга вонющенко.Ваша общая гнилая идеология уже всем известна и никому не нужна.Народ никогда с вами,политическими отбросами, не будет вместе.Сумщина всегда будет краем Ковпака и Руднева.А вы оба можете свалить на западенщину,там вас поймут,правда денег не дадут,как здесь,у них своих грантоедов .хватает
vartyukh
А ось вам, пане Славик, і підтвердження вашої позиції у вигляді ерзацрелігійних випорожнень чергового Гостя.
Коли я вчився у педіку, то нам професор Охріменко розповідав, що там, де починається святе - наука закінчується. Для науки немає нічого святого. І тільки тому вона може бути наукою. Там, де починається святе, там починається релігія у її автентичних чи не дуже формах. І не треба, як у нашому випадку, плутати науку історію, яка безжально розтинає всі нераціональні, вірувальні образи минулого й показує "як тоді було насправді" з благоговійним, культовим ставленням до цього минулого, яке притаманне непрофесійни, неспеціалізованим способам його сприйняття. Треба мабуть сказати, що це вічна суперечка між ідеологізованою й науковою історією.
Я нічого не хочу сказати проти такої ідеологізованої історії, бо лише так непрофесіонал в історії (і може дуже професіонал в сільському господарстві чи комп'ютерах) може сприйняти минуле. А тому це сила, з якою потрібно рахуватися. Ось тільки істиною там і не пахне, а лише воняє "нашою святою правдонькою".
Наука - це завжди небезпечно. Особливо, коли величезні маси пересічних громадян віддають перевагу нераціональним способам сприйняття світу. Простіше кажучи, коли у цьому світі багато недоучок. Бо освіта, хочемо ми того чи ні, завжди раціоналізує образи цього світу і навчає на перше місце виводити дані розуму, а не віри чи містичних прозрінь.
Гость
Славік молодець! Ніколи вони не будуть членами нашої сім'ї, хоча дружити сім'ями з ними ми можемо, як це було при СРСР.
Що стосується комсомольців і комуністів, які були зрадниками або колобораціоністами при німцях, то тут розбиратися нічого. Перемогли німців не вони, а комуністи, хоча і дуже дорогою ціною. Я не думаю, що професор Охріменко, який вчив Петлюру на філфаці став би з ним це зараз обговорювати, тим більше погоджуватися з ним. Історія може бути наукою тоді, коли відкривають у ній нові знання, а без нових знань вона просто історія подій. А у подіях переможців не судять...
сумчанин
Самі переможці по -перше знищили Семена Руднєва, про, що і написав на початку 90-х, партизан - Петро Брайко. Тоталітарний Радянський Союз, за який воював з своїм союзником гітлерівською Німеччиною помер своєю смерттю, від старості і брехні.
Гость
Вам, пане Петлюро, треба було б почитати спочатку Фому Аквінського, а потім якийсь сучасний популярний підручник з методології науки. Там би ви познайомилися з співвідношенням науки і релігії. Не вводьте "отсебятиной" людей своїми безграмотними, хоча і красномовними висловами.
Гость
null написал:
Ну той що? В історії подій завжди хтось когось нищить.
Гость
Якщо ви добавите сюди слова "... только тот, кто карабкается по её каменистым склонам"(повнітю не памятаю), то повторите знамениту цитату К.Маркса про науку.
Гость
null написал:
Он умер потому, что великий политолог и грамотей Горбачов разрушил веру людей в свою державу.
гость
Радянський Союз було збудовано всупереч бажанням українців, лише завдяки армії північного сусіда - РСФСР.
vartyukh
Гость писав:
Історія може бути наукою тоді, коли відкривають у ній нові знання, а без нових знань вона просто історія подій. А у подіях переможців не судять...
Пане Гость, шо оце за херню ви понаписували? Що, хіба нові знання не є знаннями про проминулі події? Ви що й справді з такою підготовкою хочете з Іванущенком тягатися?
Коротше, давайте я вас, як колишній вчитель, трішки повчу. Давайте поговоримо трохи про зміст вжитих вами понять, який відомий, до речі, кожному історику початківцю.
Подія є результат взаємодії двох і більше людей. Все людське життя є рухом подій у часі. А тому, що люди істоти суспільні. Якщо подія переходить у вимір минулого часу, залишаючи після себе "слід" у якомусь історичному джерелі, а те джерело досліджуєтться вченим, то події минулого починають існувати в теперішньому часі у вигляді історичного факту. Отже, історичний факт - це сучасний образ проминулої події, залежний від специфіки його подачі в історичному джерелі. А якщо якась проминула подія не була ніяк зафіксована в джерелі, то вона для наших сучасників зникає назавжди.
Тепер про переможців, яких не судять. Чому це не судять? І що таке суд в історії? Суд - це оцінка історичної події. Оцінка є судження з точки зору деякої системи цінностей. Оцінка - це не подія і не факт, це значення (смисл), який приписується факту і крізь призму якого він сприймається людьми.
Момент оцінки виникає вже у самих учасників подій. Якщо у якійсь події беруть участь дві строни, то таких оцінок мінімально може бути три. По перше, якось оцінюють два супротивники одне одного. По-друге, є ще й третя сторона спостерігачів-пофігістів, які також якось оцінюють подію, в якій беруть участь дві перші сторони. Пипустимо є подія параду з'єднання Ковпака в Дубовичах 23 лютого 1942 року. Тут присутня оцінка цього параду: а) самими його учасниками; б) фашистами; в) жителями села, яка може збігатися з оцінкою учасників параду, а може й ні. По достоїнству оцінивши подію параду, фашисти вдерлися в село і закатували 23 мирних жителі. Колективна відповідальність, так сказать. Питання: як змінилася оцінка параду самими закатованими мирними жителями? І чи повинна вона враховуватися нами при сучасній оцінці параду?
Отже, тепер переходмо до другого виміру оцінок - оцінок сучасників, відділених від історичної події певним проміжком часу. Тут можлива ще більша сукупність тих оцінок. По-перше, можна прийняти одну з трьох версій оцінок самих учасників історичних подій. Сучасні комуністи можуть, приміром, прийняти оцінки комуністів-ковпаківців і сказати, щось про єдино можливі правильні оцінки параду в Дубовичах. По-друге, можна дати свою оцінку, з точки зору контексту сучасності. Приміром, з точки зору цінностей мирного часу можна Ковпака за той парад назвати сволоччю. І, по-третє, можна сказати, що я приймаю всі оцінки, бо своєї не маю. Ну і т. д.
Таким чином, і переможців, і переможених постійно судять. А вислів "переможців не судять" придумали самі переможці, щоб підсилити правду своєї оцінки себе красивого.
Ось так то пане Гость.
Проблема то в чому? Наука ж звичайно відкриває нові факти. А факт, як відомо, є образом події, зумовленої специфікою подачі її в джерелі. Тобто наука тоді повинна лише описувати часову послідовність фактів вкупі з оцінками сучасників подій, а чи має право й на власну оцінку? Якщо має право, то яка це оцінка - наукова? Вона збігається з оцінками, які випливають з певних групових політичних цінностями, а чи принципово інша? А якщо специфічної наукової оцінки не існує - тоді як? Питання, питання...
Що скажете на це, пане Гость?
Гость
По поводу того, что в истории победителей не судят. Если говорить об истории как науке, то историк обязан судить всех. История Второй мировой войны – вечно актуальная и больная тема. Можно понять Ратника, чей родственник погиб героической смертью, и он не может примириться с малейшим осквернением его памяти. Но профессиональный историк должен быть выше этого, для него не может быть сакральных вещей. Когда речь заходит о Второй мировой войне, историк обязан, сцепив зубы от боли в сердце и со слезами на глазах, но сказать, что наша великая Победа (а она такой останется навсегда) была достигнута благодаря тому, что воевал СССР по принципу «мы за ценой не постоим» и заплатил за победу многомиллионным жертвам нашего народа. А мастерство «маршала победы» Жукова состояло, главным образом, в умении обеспечить двух- трехкратное преимущество советских войск над войсками противника. Героизма наших солдат это ни в коей мере не умаляет, наоборот. Но судить история должна всех, и победителей тоже, даже если эти победители – мы сами.
гость
А смогла бы царская Россия противостоять Гитлеровской Германии?А как бы пошла история России если бы большевики не совершили переворот в 17.Была бы вообще 2 Мировая.Вообщем марксисты замутили страшную историю для всего мира.
J)Долой камуняк!!!!
Гость
Хватит танцевать на костях, убогие души, типа упыря Иванющенко и невростеника Петлюры....Стройте, созидайте, стремитесь, свршайте...И будут о вас люди помнить, как о ЛИЧНОСТЯХ. А так, вы просто говно, на сапогах истории...Просто воняете без пользы...Всосали тему, лишенцы?
vartyukh
А шо було, якби було? А нічого не було б. Тому, що сталося насправді шось інше - те, що сталося. І давайте говорити про це, а не про фантастичні речі.
гость
Какая фантастика?Комуняки замутили кровавую историю и в кусты.Пусть отвечают!!!!
Славик
"""Комуняки замутили кровавую историю и в кусты.Пусть отвечают!!!!"""
Правильно! Достанем их из кустов и - к позорному столбу негодников. Геть! Ганьба!