Какое сало курят украинские историки???
Украинский ученый: В Куликовской битве воевали москали и татары против украинцев
Необычная трактовка истории дана в статье "Куликовская битва: украинский Сталинград для московско-татарских орд" исследователя украинской истории, главы рабочей группы по социальным коммуникациям Общественного гуманитарного совета при президенте Украины Валерия Бебика. Автор "записал" в великие украинцы Хана Мамая с Чингизханом, в то же время утверждач, что именно российские, а не современные украинские историки переписывают историю.
По версии автора статьи, размещенной на портале ForUm, в Куликовской битве сражались вовсе не русские против татар, а московско-татарское войско против украинцев (черкасов и половцев), которыми командовал полководец Мамай.
"У нас уже было немало возможностей убедиться, что вся так называемая "российская история" – сплошной фальсификат, поставленный на службу имперской идее "русского мира", возрожденной ныне из небытия руководством современной России и золотоордынского (московского) православного патриархата", – пишет Бебик.
В качестве одного из примеров такой фальсификации он приводит список писателей, которых, по его мнению, "имперские историки" несправедливо записали украинцев в великих деятелей русской культуры (Н.Гоголь, А.Чехов, Н.Некрасов, А.Ахматова, П.Гребинка, Ф.Достоевский, Ф.Сологуб, В.Маяковский, М.Волошин), казанских татар (Г.Державин, А.Радищев, М.Огарев, Д.Давыдов, И.Тургенев, К.Бальмонт, А.Куприн), евреев (А.Пушкин, Л.Толстой, В.Брюсов, А.Блок, О.Мандельштам, Б.Пастернак, А.Толстой, К.Паустовский, И.Бродский), поляков (А. Грибоедов, Ф.Булгарин, Е.Баратынский, Н.Кукольник) и немцев (Д.Фонвизин, А.Фет, М.Салтыков-Щедрин).
Автор подвергает критике историческую версию, согласно которой на Куликовом поле в 1380 году сражались русские с татарами, и русские победили.
"Но первоисточники почему-то придерживаются совсем иного мнения. Даже из московских православных источников мы обнаруживаем, что хан Мамай – не татарин! – отмечает автор. – Обратите внимание, в "Сказании о брани благовернаго князя Димитриа Ивановича с нечестивым царем Мамаемъ еллинским" Мамай называется эллинским царем! А его войско, оказывается, состояло из черкас (украинцев), поляков, латышей, эстонцев, испанцев, генуэзцев (фрязей), венецианцев, тюрок, армян и грузин.
Татары, по утверждению Бебика, во главе с ханом Тохтамышем воевали на стороне московитов, возглавляемых Дмитрием Донским. Первый хотел стать главным ханом Золотой Орды, которая в то время находилась в перманентной борьбе за власть, а второй – уменьшить налоги, отчисляемые в Золотую Орду.
Агрессором выступило московско-татарское войско, которое, как нам рассказывают имперские российские историки, боролось с "монголо-татарским игом". Именно поэтому сражение происходит "в земле половецкой", что и отмечается в "памятниках куликовского цикла".
Хан Мамай не ожидал, что московские войска ударят ему в тыл, в то время как он вел борьбу с ханом Тохтамышем за лидерство в Золотой Орде. Именно поэтому он в спешке собрал ополчение, которое устроило "Сталинград" московитам, не пропустив их в глубь украинских земель".
Бебик пишет, будто бы Мамай проиграл лишь первую часть Куликовской битвы, но позже наверстал упущенное.
"На самом деле, все – очень просто. Первую "Сталинградскую" битву на Куликовом поле великий украинец хан Мамай "проиграл", а когда подошли его основные войска – московские "победители" были разбиты и еще более 100 лет возили дань в Украинское Причерноморье. Если кому и проиграл хан Мамай, возглавлявший украинцев (черкасов и половцев) и крымских татар, так это хану Тохтамышу, который сумел воспользоваться большими потерями во время "Куликовской кампании" украинско-крымскотатарского войска. Хан, точнее – беклярбек (премьер-министр) Мамай, проиграл борьбу за власть в Золотой Орде и не захотел кровопролития, уехав в Феодосию (Кафу), где был предательски убит и … с царскими почестями похоронен Тохтамышем", – говорится в публикации.
Также автор утверждает, что Мамай находился в родстве с одной из династий египетских фараонов, а Эллада находилась на территории "Древней Украины" (имеется в виду Крым, который, как известно, принадлежал на самом деле России).
"… Напомним, что московские летописи называли хана Мамая эллинским царем. И это абсолютно объяснимо, поскольку настоящая Эллада – это Древняя Украина (Причерноморье, Приазовье и Крым). А сам хан и казак Мамай – происходил из древнего скифо-арийского рода Кият, который дал 16 династий царей Киянидов в Персии (ІІ-І тыс до н.э.), династию египетского фараона Кияна (ІІ тыс до н.э.) и великого украинца Чингизхана", – подытожил сотрудник Общественного гуманитарного совета при президенте Украины.
Форум
Сейчас на форуме
Зарегистрированных 1
Гостей 1131
Администраторов 0
Статистика
Всего тем на форумах 183087
Все сообщения 272373
Всего зарегистрированных пользователей 65142
Последний зарегистрированный пользователь beredis
profitmaker
тобто Ви не були свідком моєї суперечки з паном Артюхом, після якої він на жаль все видалив, як я його не благав...мова йде про табличку на одному з будинків по вулиці Соборній. так ось пан Артюх намагався оскаржити, що по-перше цей будинок існував до зазначенного періоду, по-друге що зазначені офіцери у зазначений період на табличці ніяк не могли мешкати у цьому будинку
profitmaker
тобто він стверджував що ні будинку ні зазначених офіцерів у той період бути там ніяк не могло...він виклав фото таблички там просто були перелічені офіцери Сумського гусарського полку різних періодів
Гость68
Я знаю цю табличку. Єдина помилка, яку я там помітив - це прізвище Волконського. Я читав його спогади і знаю, що він ніколи сумським гусаром не був. Він служив в уланах і в піхоті.
profitmaker
без фото таблички спорить с Вами нет смысла
википедия
Волконский Сергей Григорьевич
Послужной список
Волконский, Сергей Григорьевич
profitmaker
кстати в своих воспоминаниях он говорит о своем прибытии в Сумы
Гость68
Ну? тут я теж нічого вартого уваги сказати не можу. Тут потрібен спеціаліст. Хоча пам'ятаю, що у своїх спогадах Волконський писав, що у Сумах він командував бригадою уланів.
profitmaker
Так без таблички немає сенсу сперечатись, залишемо це у минулому, яке на жаль пан Артюх видалив…там і спогади були і табличка…найважливіше це те, що в Сумах він був як і усі згадані офіцери!!!
profitmaker
Головне це самому не стати Бебиком
ВАЛЕРІЙ БЕБИК
Дякую за PR, дебіли! :)
А моїм мислячим землякам - шанування і побажання найшвидше позбутися стереотипів "руССкого міра"!
Валерій Бебик,
уродженець Роменщини - Першого Риму на Сулі
гость 76
Гусары однозначно были.и те,что на табличке тоже,только нашим националистам это не нравится.
Арійські зорі над українським хутором
Та звичайно гусари були.... після козаків. Колись Олег Корнієнко написав класний блог на "Данкорі". Якраз для недобитих сумських патріотів матушкі-расєї.
Сьогодні, 14 жовтня, на свято Пресвятої Покрови по Сумському обласному радіо о 8.00-8.15 прозвучала частина 1-ша передачі "Эскадрон гусар летучих". Ведучий - Гр.Рева, співрозмовник - студент Сумського педуніверситету. Основна тема - "сумцы - гусары удалые" (дякувати, хоч українською). Для мешканців Слобожанщини, подібні "вибрики" в День Українського козацтва - не менша наруга, аніж, наприклад, вихваляння німецької окупації. Таке саме відчуття має викликати контактна скульптура гусара на Соборній. Кому вигідно забувати своє і падати ниц перед чужим?
Московська ласка швидким конем їздить...
Не зважаючи на доволі значний час, що минув після здобуття Україною незалежності, рецидиви імперського осмислення нашої історії на реґіональному рівні проявляються з дивовижною впертістю та нахабством: чого варті лише намагання встановити численні пам’ятники „вражій бабі” – Катерині ІІ. Не обійшла ця біда й Слобожанщину – давній козацький край. Слобідська Україна являє собою історико-географічну область, територія якої охоплює сучасну Харківську, частину Сумської, Луганської, Донецької та Полтавської областей України та частково Білгородську, Воронізьку та Курську області Російської Федерації. В 50-80-х рр. XVII ст. на цих землях, що формально належали Московській державі, з числа українських переселенців утворилися шість слобідських козацьких полків: Острогозький (1652-1765), Охтирський (1658-1765), Сумський (1659-1765), Харківський (1660-1765), Балаклійський (1669-1677) та Ізюмський (1685-1765). В 2004 р. з подачі тодішнього голови Харківської облдержадміністрації Є.Кушнарьова на офіційному рівні було влаштовано вшанування Євдокима Щербініна – царського чиновника, безпосередньо причетного до ліквідації слобідського козацтва. Без відповідного рішення Харківської міськради і погодження з архітектурно-будівельною радою біля споруди облдержадміністрації йому було встановлено пам’ятник, до того ж низької мистецької цінності. Вдумайтеся: пам’ятник істоті, яка не в 1937 чи 1941 рр., а ще в середині XVIII ст. брала заручників, відправляла на заслання у Сибір та карала на смерть старих батьків, чиї сини переховувались від „поверстання” в гусари!
В 2005 р. виповнилося 240 років із часу ліквідації російським самодержавством п’яти українських слобідських козацьких полків. Вони були першою жертвою в процесі ліквідації царатом залишків української державності. На превеликий жаль про цю подію своєчасно не згадала жодна „національно-демократична” газета. До уваги читачів пропонується коротка історична довідка.
***
Ще на самому початку свого правління (1762-1796), імператриця-німкеня Катерина ІІ вирішила будь-якою ціною покінчити з українським козацтвом. В 1762 р., на підставі одного з брехливих доносів, вона призначила слідство над козацькою старшиною Острогозького полку, проведення якого було доручено хвацькому й запопадливому секунд-майору лейб-гвардії Ізмайлівського полку Євдокиму Олексійовичу Щербініну.
Російська армія відчувала гостру потребу в реґулярній легкій кінноті. В березні 1763 р. на засіданні петербурзької Військової колегії, що саме вивчала стан збройних сил Російської імперії, тому ж таки Щербініну було доручено створити „Комісію по Слобідських полках” начебто для виявлення причин неблагополучного стану в слобідських козацьких полках та пошуку шляхів його усунення. Водночас сенатори Шаховський та Олсуфьєв подали імператриці доповідну записку, в якій негативно змальовували суспільно-політичний устрій Слобожанщини і пропонували здійснити корінні реформи щодо її управління. Ця пропозиція була повністю схвалена Катериною ІІ. Тим часом робота комісії Щербініна тривала більше року – звіт був представлений в грудні 1764 р., а через деякий час, в 1765 р. Військова колегія повторно розглядала слобідське питання. Безпосередньо пропонувалося збільшити кількість реґулярної легкої кінноти шляхом перетворення в гусарські полки п’яти слобідських реґіментів. Імператриця проект комісії схвалила і віддала наказ щодо його негайного здійснення. Результатом став маніфест від 28 липня 1765 р., який проголошував ліквідацію козацьких полків і полково-сотенного устрою в цілому. На їх основі передбачалося створення гусарських частин і нової російської губернії.
Висновки роботи комісії через листи ізюмського полковника Федора Краснокутського, що випадково був у Петербурзі, стали блискавично поширюватись від однієї слобідської сотні до іншої. Заклики про захист старовинного устрою та вольностей залишилися без відповіді – більшості слобідських старшин було зрозуміло, що доля козаччини вже визначена, а тому, побоюючись навернути на себе додатковий гнів імператриці, ніхто й не рвався в Санкт-Петербурґ захищати автономію Слобожанщини.
Для здійснення реформи в Харкові була утворена спеціальна комісія – „Экспедиция формирования гусарских полков” на чолі з Є.Щербініним. „Хроніка гвардійських козацьких частин”, видана для імператорської квартири в 1912 р., відзначає: „Слободские казачьи полки переформированы в регулярные гусарские: Сумской, Изюмский, Ахтырский, Харьковский и Острогожский. Из этих полков Острогожский расформирован в 1796 г., а преемниками остальных являются полки: 1-й, 11-й и 12-й гусарские и 4-й уланский”. Таким чином слобідські козацькі полки, зігравши відведену їм історією роль, остаточно перетворювались на реґулярні військові частини – легкокінні полки шестиескадронного складу.
Як вже зазначалося, реформа передбачала створення на території п’яти козацьких полків Слобідсько-Української губернії, до складу якої входили Ізюмська, Острогозька, Охтирська, Сумська і Харківська провінції. Окрім того, військовому губернаторові було підпорядковане українське населення Землі Війська Донського, Білгородської, Воронезької, Казанської, Саратовської та Астраханської губерній. Кожна новоутворена провінція поділялись на 6 комісарств, на які покладалось виконання поліцейських і судових функцій. Їм підпорядковувались отамани і десятники військових слобід. Головною адміністративною установою ставала губернська канцелярія в Харкові. Населення московських анклавів залишалося в підпорядкуванні Воронезької та Білгородської губернських канцелярій, а тому в деяких містах і містечках Слобожанщини одночасно розміщалися воєводська канцелярія і комісарське правління. Козаки, підпомічники і козацькі підсусідки переводилися до нововигаданої категорії „військових обивателів” – особисто вільного податного стану, який згодом прирівняно до державних селян.
Особовий склад гусарських полків вербувався з-поміж колишніх місцевих козаків, і старшинських дітей. До складу новоутворених полків увійшли гусари ліквідованого цього ж року Слобідського гусарського полку, а також по два ескадрони та офіцери розформованих в 1764 р. гусарських полків військових поселенців – одного з Нової Сербії та Бахмутського і Луганського зі Слов’яносербії. Кольори гусарських мундирів залишалися такими ж, якими були раніше однострої в кожному слобідському полку. За рахунок „охотників” із числа панських підданих формувався „Український гусарський полк”, який вирізнявся малиновими мундирами. Командирами новоствореної „гусарії” були, головним чином, російські офіцери. Як влучно каже слобідське прислів’я, „Марків кінь, та не Марко на нім. Маркова зброя, та не Маркова мова”...
Рядові гусари записувались на 25-річну службу, а колишня козацька старшина мала вибір: або йти у „абшит” (відставку), або залишатись у реформованих полках на офіцерських посадах. Перетворення козаків на гусар виявилось справою непростою. Населення ставилося до реформи вороже, а до нових гусар з неприхованою ненавистю. Козацька старшина не тільки не співчувала реформі, яка позбавила їх влади та прибутків, а навіть повністю дистанціювалася від участі у її проведенні Як писав той же ґвардії секунд-майор Щербінін, гусар кривдили не тільки місцеві урядовці, а й власні батьки й брати, які не дозволяли їхнім жінкам і дітям брати участь у володінні загальними землями і угіддями, а деякі навіть виганяли їх зі своїх хат. Давні зневажливі вуличні прозвища та прізвиська на кшалт „Гусаринові” збереглися по слобідським селам і досьогодні.
Серед призначених в гусари дедалі частішали втечі. Утікачів ловили і нещадно карали нагаями. Щербінін наказав замість дезертирів брати їх найближчих родичів, а якщо таких не виявлялося – записувати на службу представників заможних родин і тримати їх до повернення втікачів. За переховування останніх російським законодавством передбачалося биття кнутом, виривання ніздрів і відправка на заслання. Такому жорстокому покаранню підлягали навіть батьки, які намагалися врятувати своїх синів від суворої кари за втечу. Щоб хоч як-небудь заохотити кандидатів до служби в „гусарії”, Є.Щербінін видав указ, згідно якого на час служби гусари та їх родини отримували певні пільги. Але ні жорсткі каральні заходи – до взяття заручників включно, ні „обіцянки-цяцянки” не приносили бажаних результатів. Тотальне неприйняття слобідським населенням реформованих полків, які треба було ще й утримувати, призвело до відвертого саботажу та бойкоту реформи: навіть провінційні та комісарські канцелярії, аби позбутися будь-яких домагань гусар, розпочинали „волокиту” – заводили довге й безрезультатне листування.
Як зазначалося, особливо нестерпно зневаженою вважала себе козацька старшина, якій було запропоновано або отримати абшит, або йти на службу в гусарські полки. Причому, у випадку переходу на гусарську службу, зміна козацьких чинів на армійські відбувалася не на користь старшини. Полковники, що брали участь у бойових діях, отримували чин підполковника армії або надвірного радника в цивільних чинах. Полкові обозні, які ходили в походи отримували чин прем’єр-майора, а не бувші – секунд-майора. Полкові старшини – відповідно капітана та поручика, сотники – поручника та прапорщика. Підпрапорні сотницького уряду отримували звання вахмістра, а всі інші – унтер-офіцера і капрала. Полкові старшини, що бажали служити цивільними урядовцями, отримували чин титулярного радника. Полкові писарі, у відповідності до заслуг і здібностей, ставали секретарями різних класів. Відсутність підтвердженої участі в бойових походах автоматично зменшувала отримуваний військовий ранг. Виходило, що козацькі чини були понижені на 1 або 2 чини порівняно з армійськими. Козацька старшина, втративши старшинську службу, яка давала їй майже необмежену цивільну і військову владу, була остаточно вражена ще й цим ранговим знущанням. І коли Є.Щербінін, як новопризначений правитель Слобідсько-Української губернії, видав указ про збір у Харкові всієї старшини для „оглядин” і подальшого призначення на службу в гусарські полки, на його заклик не приїхав ніхто.
В 2 пол. XVIII ст. Російська імперія крок за кроком остаточно ліквідувала українське козацьке військо – слобідські (1765), лівобережні полки (70-80-і рр.) та Військо Запорізьке Низове (1775). Ця тяжка втрата для українського народу означала кінець існування його національних збройних сил і, тим самим – унеможливлювала на довгі десятиліття подальший повноцінний соціально-економічний, політичний і культурний розвиток України. Позбавлена власної військової сили, а отже й залишків своїх державних форм, і, як наслідок, перетворена остаточно в складову частину Російської імперії, Україна на тривалий час втратила перспективу свого національного розвитку.
profitmaker
Евдоки́м Алексе́евич Щерби́нин (1728—1783) — генерал-аншеф, реформатор и крупный государственный деятельРоссийской империи в период правления Екатерины II. Губернатор Слободско-Украинской губернии (1765—1775),сенатор, генерал-губернатор Орловского (1778), Смоленского (1778—1779), Воронежского (1779—1781) наместничеств, создатель и первый генерал-губернатор Харьковского наместничества (1780/81 — 1783).
18 января 1765 года указом Екатерины II была учреждена Слободско-Украинская губерния, а 6 июля дана инструкция губернатору и провинциальным канцеляриям, по которой слободские полки переименовывались в гусарские с сохранением им прежних их названий, полковые города — в провинциальные, а другие — в комиссарские и воеводские. Евдоким Щербинин гвардии секунд-майор назначен первым губернатором образовавшейся губернии.[1]
Историк Д. Багалей пишет, что в харьковских церквях не было проповедей до тех пор, пока об этом не позаботился энергичный представитель администрации Щербинин. Харьковский губернатор писал епископу Самуилу в 1769 году:[2]:
Епископ Самуил поступил во всем согласно ходатайству губернатора начальства. Разделил Харьковскую протопопию на две — Харьковскую и Валковскую. Согласно требованию губернатора, велено было «учинить расположение для высокоторжественных дней, кому, когда, в каком порядке и сколько в год говорить проповедей» и присылать его ежегодно на утверждение преосвященному; для остальных же праздников назначать проповедников, с тем, чтобы он прочитывал и исправлял их до произнесения в церкви[2].
Увековечивание памяти[править исходный текст]
В Харькове 20 августа 2004 года слева от парадного входа в здание Харьковского областного совета на улице Сумской, 60, был установлен памятник первому харьковскому губернатору Е. Щербинину.
Основная статья Памятник Щербинину (Харьков)