Як повідомляє сайт Сумської облдержадміністрації, під головуванням Юрія Чмиря відбулася нарада щодо організації заходів зі святкування 110-ї річниці відкриття “Сумського кадетського корпусу” та 190-річчя з Дня народження І.Г.Харитоненка, які заплановано на вересень 2012 року. Також поінформовано, що тривають перемовини з одним з керівників російського кадетського руху - Володимиром Кириловичем Галіциним, щодо отримання прапора російських кадетів, який вивіз у 1918 році, тікаючи від більшовиків, вихованець сумського кадетського корпусу Дмитро Потьомкін.
На прапорі російських кадетів зображено образ Спаса Нерукотворного з написом “С нами Бог”. Зі зворотнього боку прапора - монограма російського царя Миколи II. Цей прапор російським кадетам вручав особисто Головний начальник Військово-навчальних закладів Російської імперії - великий князь Костянтин Костянтинович Романов. Саме цей прапор, узявся повернути вже в незалежну Україну представники обласної влади.
Небхідно зазначити, що через злочинну імперіалістичну політику російського царя Миколи ІІ, якого в народі назвали - Кровавим, мільйони людей померли від голоду та хвороб, загинули від куль на полях битв під час Першої світової війни. Важливим фактом біографії Миколи ІІ, німця за походженням, було його членство в чорносотенній організації “Союз Російського Народу”, членом якої він був з 5 січня 1905 року. Ця організація відома відвертою расистською, антиукраїнською та антиєврейською спрямованістю. На рахунку “Чорної сотні” - тисячі загиблих євреїв та українців.
Не менш одіозною є особа Головного начальника Військово-навчальних закладів Російської імперії - великого князя Костянтина Костянтиновича Романова, який особисто вручив прапор російським кадетам, які розташовувалися в українському місті Суми.
Великий князь Костянтин Костянтинович Романов був ініціатором прийняття у 1912 році одного з перших расистских законів в Російській імперії, яким встановлювалося Положенння Військової ради: “Сыновей и внуков лиц (мужского или женского пола), родившихся в иудейской вере, не допускать к приему в кадетские корпуса”.
Але цим його вчинки не обмежувалися. Як повідомляє “Вікіпедія” http://ru.wikipedia.org, Костянтин Костянтинович Романов був аморальною людиною і сексуальним збоченцем. Про це свідчать спогоди самого великого князя, які він залишив в своєму щоденнику, переданому до архіву Російскої академії наук з умовою публікації не раніше, ніж через 90 років після його смерті, що і було зроблено у 1994 році.
Деякі найбільш вражаючі рядки з щоденника великого князя Костянтина Костянтиновича Романова з передмовою Директора Державного архіву Російської Федерації Сергія Мироненка http://echo.msk.ru/programs/all/56979/ ми подаємо мовою оригіналу:
“Великий князь всю свою жизнь вел дневники, которые также хранятся в Государственном архиве Российской Федерации. Это своеобразная энциклопедия российской культуры этого периода. Сумев много сделать для развития русской культуры и науки, великий князь умер рано - в 1915 году. Его дневники весьма откровенны. Наиболее открыто он писал о себе, о своих переживаниях. Умирая (перед смертью он долго болел, и у него было время, чтобы обдумать свое завещание), оставил завещание - его дневники переходят в ведение Российской академии наук. В завещании было одно условие: дневники не должны были быть обнародованы в течение 90 лет со дня его смерти.
Константин Константинович с необыкновенной откровенностью описывал в дневниках свою гомосексуальность. Это удивительный документ, который показывает, как великий князь пытался бороться с ней, считая ее греховной. И для общества, в котором он жил, его наклонности были порочны. Он был семейным человеком, имел 9 детей. Признаться на бумаге перед судом собственной совести в своих похождениях и оставить свидетельства для потомства - для этого нужно было большое мужество.
Изучая его дневники, я часто задумывался - почему он не уничтожил их, почему сохранил для потомства? Позже я понял - это поступок человека высокого духа. Мне кажется, ему важно было показать нам, потомкам, насколько тяжела внутренняя борьба со страстью. Он был прав, показывая жизнь такой, какова она есть на самом деле.
Директор Государственного архива Российской Федерации
Сергей Мироненко
Дневник К.Романова
19 ноября 1903 г. - С.-Петербург.
[Меня называют] "лучшим человеком в России". Но я знаю, каков на самом деле этот "лучший человек". Как поражены были бы все те люди, которые любят и уважают меня, если бы знали о моей развращенности! Я глубоко недоволен собой.
15 декабря 1903 г. - С.-Петербург.
Перечитывал свои дневники за прошедшие 10 и 20 лет. Я недоволен собой. Десять лет назад я стал на правильный путь, начал серьезно бороться с моим главным грехом и не грешил в течение семи лет или, вернее, грешил только мысленно. В 1900 году, сразу после моего назначения главой военно-учебных заведений, летом в Стрельне я сбился с пути. Потом два года было лучше, но в 1902 году, после моей болезни, я много грешил во время поездки по Волге. Наконец, в этом, 1903 году я совсем сбился с пути и жил в постоянной борьбе со своей совестью.Поездка в Москву и Тверь, казалось, отвлекла меня от нечистых мыслей и желаний, но теперь они меня опять захватили. Я продолжаю бороться, говоря себе, что Бог дал мне сердце, разум и силу, чтобы успешно бороться, а все же часто бываю побежден. Беда в том, что мог бы, но не могу бороться, ослабеваю, забываю страх Божий и падаю. А годы бегут, мне уже 5-й десяток идет; знаю, что чем позднее, тем глубже укореняется привычка, тем тяжелее и труднее борьба. Опять чуть было не упал, но на этот раз удержался. Но надолго ли? Помоги, Господи! Господь-то помогает, но я сам отвергаю его помощь.
28 декабря 1903 г. - С.-Петербург.
Жизнь моя течет счастливо, я поистине "баловень судьбы", меня любят, уважают и ценят, мне во всем везет и все удается, но... нет главного: душевного мира. Мой тайный порок совершенно овладел мною. Было время, и довольно продолжительное, что я почти победил его, от конца 1893-го до 1900-го. Но с тех пор, и в особенности с апреля текущего года (перед самым рождением нашего очаровательного Георгия), опять поскользнулся и покатился и до сих пор качусь, как по наклонной плоскости, все ниже и ниже. А между тем мне, стоящему во главе воспитания множества детей и юношей, должны быть известны правила нравственности.
Наконец, я уже немолод, женат, у меня 7 человек детей, старшие почти взрослые, и старость уже не за горами. Но я точно флюгер: бывает, принимаю твердое намерение, усердно молюсь, простаиваю целую обедню в жаркой молитве и тотчас же затем, при появлении грешной мысли, все сразу забывается, и я опять подпадаю под власть греха. Неужели же невозможна перемена к лучшему? Неужели же я так и погрязну в грехе?
19 апреля 1904г.
На душе у меня опять нехорошо, снова преследуют меня грешные помыслы, воспоминания и желания. Мечтаю сходить в бани на Мойке или велеть затопить баню дома, представляю себе знакомых банщиков - Алексея Фролова и особенно Сергея Сыроежкина. Вожделения мои всегда относились к простым мужикам, вне их круга я не искал и не находил участников греха. Когда заговорит страсть, умолкают доводы совести, добродетели, благоразумия.
18 мая
В заседании грешные мысли меня одолели. На Морской, не доезжая до угла Невского, отпустил кучера и отправился пешком к Полицейскому мосту и, перейдя его, свернул налево по Мойке. Два раза прошел мимо дверей в номерные бани взад и вперед; на третий вошел. И вот я опять грешен в том же. Нравственное мое состояние прескверно...
23 июня
Я опять отказался от борьбы со своей похотью, не то чтобы не мог, но не хотел бороться. Вечером натопили мне нашу баню; банщик Сергей Сыроежкин был занят и привел своего брата, 20-летнего парня Кондратия, служащего в банщиках в Усачевых банях. И этого парня я ввел в грех. Быть может, в первый раз заставил я его согрешить и, только когда уже было поздно, вспомнил страшные слова: горе тому, кто соблазнит единого из малых сих.
26 июля 1904 г. - С.-Петербург.
Утром баня. И опять, как белка в колесе, я очутился на том же месте.
12 сентября 1904 г. - С.-Петербург.
Послал за Яцко, и он был у меня сегодня утром. Я легко вызвал его на откровенность. Странно было мне услышать хорошо знакомые особенности: он никогда не испытывал влечения к женщине и не раз влюблялся в мужчин. Я не признался ему, что по личному опыту знаю эти чувства. Мы долго проговорили с Яцко. Перед прощанием он целовал мне лицо и руки; я бы не должен был позволять ему это, но жалел его, за что потом казнился стыдом и смутными угрызениями. Он говорил мне, что с тех пор, как мы впервые увидались в Виленском юнкерском училище, в душе его пробудились ко мне восторженные чувства, все усиливающиеся. Как это напоминает мне собственные мои молодые годы.
15 сентября - Стрельна.
Я слышал от Ксении и Сандро, которые ехали к нам и встретились мне по дороге, что императрица Мария Федоровна умоляла Государя не назначать Николашу, на что последовали удивление и ответ, что будто оно и не предполагается. Московский предводитель дворянства кн. Трубецкой писал графу Ил. Ив. Воронцову-Дашкову, что слухи о назначении Николаши производят самое тягостное впечатление на московское общество, которое, как и вся Россия, верит в Куропаткина. Это письмо будет доложено Государю. Я пошел по дороге, по которой должен был приехать в посланной за ним коляске подпоручик Яцко. Посылал за ним, чтобы исполнить его желание еще раз побывать у меня и проститься перед его отъездом в Вильну. Признаюсь, я ему радовался и вместе с тем побаивался новой встречи.
Теперь, что мне известны его наклонности, сходные с моими, было чего опасаться. В прошлый раз я удержался, но кто может ручаться за будущее. Он с еще большей откровенностью признавался мне в своих грехах: у него упадок духа, отвращение к самому себе, угрызения совести. Я его приободрил, конечно, не оттолкнул его и, кажется, облегчил ему душу, указав, что надо старое забыть и начать жить как бы снова. А он боялся, что я стану его презирать.
Услышал от него имена людей, которых смутно подозревал в противоестественных наклонностях; с некоторыми из них Яцко согрешил, но теперь, кажется, твердо решился бросить все это. Помоги ему Бог.
28 декабря 1904
Дурные мысли преследовали меня весь день. Хотелось вечером пойти в баню, с Мойки, но почему-то не пошел. Теперь скоро 11 часов. Отчего я не пошел? Боюсь греха, боюсь разлада с совестью, и тем не менее хочу грешить. Мучительна эта борьба.
31 декабря
Дурные мысли тревожили меня сегодня гораздо меньше. Совесть и рассудок подсказывают мне, что должен раз навсегда отрезать себе путь отступления, то есть не ходить в баню, ни у себя, ни в номерные. А воля и чувство восстают. Хочется повидать Сергея Сыроежкина, которого и не приходится вводить в искушение, так как он первый готов на это. И вот борьба. Господи, помоги.
Отделаюсь ли от порока, поборю ли себя, или он меня осилит?
Что-то даст нам новый год? Благословенно Имя Господне отныне и до века.
28 февраля 1905 г. - С.-Петербург.
И вот 6 месяцев я не грешил, как прежде, т.е. вдвоем; правда, грешил сам с собой три раза.
22 декабря 1905 г.
Меня сильно смутило письмо капитана Сосницкого, растратившего до 3 тысяч денег юнкерской чайной и как не пополнившего растраты уволенного со службы.
Оправдываясь, он пишет, что с кем не случается греха; "хотя бы с вами", продолжает он и упоминает, что однажды летом 1903 года я под вечер приехал на его дежурство в лагерь Павловского училища и оттуда отправился в Красносельские бани. "Что там было, вы, верно, помните", - пишет Сосницкий. На другой день, сменившись с дежурства, он побывал в бане и слышал от пользовавшего меня банщика, что у меня с ним было и что я за это дал ему 20 рублей. Сосницкий продолжает, что держит это обстоятельство пока в секрете, но если бы оно было опубликовано в печати, едва ли было бы мне удобно оставаться на занимаемом мною посту.
Упоминаемое Сосницким в данном случае неверно: я хорошо помню тот вечер - действительно был в бане, но 20 р. банщику вовсе не давал, и не за что было. Но упоминаемое неверно только относительно приведенного случая. Страшно то, что бывали и другие случаи и что они получают огласку.
Сосницкого я не принял вчера и не приму, никаких мер принимать не буду. Будь что будет. Разве не стою я наказания?
Константин Романов "Дневники 1903-1905 гг." // Московский комсомолец, 6 декабря 1998
Як свідчить аналіз щоденника, візити великого князя до Сум співпадають з періодом загострення його гріховних діянь. Джерела свідчать, що з 1900 по 1915 рік він тут побував 11 разів. Справжні причини цих візитів історія замовчує, але особливо полюбляв князь Костянтин спальню Сумського кадетського корпусу – з далеко неофіційною метою.
“На торжественное открытие корпуса 26 сентября 1902 года прибыли начальник военно-учебных заведений великий князь Константин Константинович Романов. Он уделял Сумскому корпусу огромное внимание, поэтому приезжал сюда часто. Он никогда не кичился своим царским происхождением, держался открыто. ”
Ось, що писав про це парижський журнал “Часовой” (№ 164, 1936 год):
“… Спальня 4-й роты, самых маленьких кадет. Они укладываются спать, оживленно переговариваясь о впечатлениях дня — посещении корпуса Великим Князем Константином Константиновичем. И вдруг входит он сам, как всегда, без свиты. Медленно обходит он ряды кроватей и шутит с кадетами.
Вот он заметил одного малыша, который старательно стелет свою постель. Великий Князь, взяв подушку, тихонько подкрадывается и вдруг бросает в него подушку. Раздосадованный маленький кадет, не соображая, что он делает, бросает эту подушку обратно. Великий Князь ловит ее на лету и бросает в другого кадета. Это было как бы сигналом к общей битве. Полетели подушки в разные стороны, а главным образом — в Великого Князя. Шутя, отбивается Великий Князь, и, наконец, схватив двух ближайших кадет, опрокидывает их на кровать, а сзади на него наваливается уже целая живая куча малышей. Прибежали испуганные ротные командиры и воспитатель, чтобы привести в порядок расшалившихся кадет, пришлось им прибегнуть к... команде: “Смирно!”.
Цікавою також є особа і керівника російського кадетського руху Володимира Кириловича Галіцина та “Объединения кадет Российских кадетских корпусов (за рубежом), яке він представляє. Цю найбільшу організацію російських кадетів, створили ветерани так званого “Русского корпуса” під командуванням білогвардійця Бориса Штейфона та ветерани “Русской Освободительной Армии” Андрія Власова, що воювали на боці гітлерівської Німеччини під час ІІ світової війни. “Русский корпус” був організований німцями з російських білогвардійців у 1941 році після окупації німецькими націонал-соціалістами Югославії. В цій країні знаходився і російський кадет Дмитро Потьомкін, який встиг отримати диплом геофізика і успішно працював на розвиток Третього рейху в самій Німеччині.
Командні кадри для “Русского корпуса” готувалися в першому російському “Великого Князя Констянтина Костянтиновича кадетскому корпусі”, який існував в Югославіїз 1920 по 1944 роки!
Цю інформацію підтверджує і сам Володимир Кирилович Галіцин в одному з своїх інтерв’ю: “Для чего это делалось, с какой целью надо было строить кадетские корпуса?
Володимир Галіцин: Туда принимали на воспитание русских мальчишек, чтобы потом они могли вернуться в Россию и освободить ее от большевиков. Там учился мой отец, отец моей супруги Татьяны, и многие другие эмигрантские дети из России. И там же была сконцентрирована колоссальная группа русских, которая ожидала, что они вот-вот вернутся на родину.
- Увы, мечта оказалась нереальной. Что же произошло потом?
Володимир Галіцин:: Когда началась вторая мировая война, некоторые русские офицеры, пошли служить к немцам, потому что немцы выступали против коммунистов. Они вошли в состав немецкой армии под названием «Русской освободительной армии» (РОА). До сих пор Россия не простила им, потому что их считали изменниками родины. Нужно понять этих людей, которые не видели другого способа вернуться в Россию, чтобы забрать власть у большевиков.” http://www.epochtimes.ru/content/view/41578/38/
Незважаючи на ці зізнання Володимира Кириловича Галіцина, Сумська облдержадміністрація вибачила російським білогвардійцям, які воювали на боці гітлерівської Німеччини і навіть змінила назву зупинки з “вулиця Генерала Морозова” на “Кадетський корпус”, що знаходиться в місті Суми. Хоча Генерал-лейтенант Анатолій Петрович Морозов, на чеcть якого було названо зупинку біля “ліцею-інтернату” був учасником війни з гітлерівською Німеччиною, пройшов бойові дії в Афганістані, а пізніше брав участь у ліквідації вибуху на Чорнобильській АЕС, де і підірвав своє здоров’я.
Ситуація з прапором російських кадетів засвідчує недостатню обізнаність сучасної влади з історією України. Кожен військовий усвідомлює, що прапор - це традиції, а для незалежної Української держави є актуальним, щоб разом з прапором російських кадетів не прийшли нездорові традиції Російської імперії, які уособлював найвідоміший гомосексуаліст, керманич російських кадетів Костянтин Костянтинович Романов.
На нашу думку, сучасні сумські ліцеїсти мають рівнятися на справжніх лицарів, мужніх воїнів та інтелектуалів, на гідні приклади для наслідування – Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Івана Богуна, Пилипа Орлика, Петра Калнишевського, а не на людей з вельми сумнівною репутацією
Тільки таким чином можна сформувати нову генерацію морально здорових і духовно багатих захисників Української держави.
В.Титаренко
Всего тем на форумах 179550
Все сообщения 272373
Всего зарегистрированных пользователей 65026
Последний зарегистрированный пользователь beredis
Гость
Царь о происходящем в столице не знал, его не было в тот день в Петербурге, – однако вину за происшедшее революционеры и либералы приписали ему, называя с тех пор "Николаем Кровавым". По официальным полицейским сводкам, за 9 и 10 января погибло 96 человек и более 333 ранено; окончательные цифры - 130 погибших и 299 человек раненых, в том числе полицейские и военные; В ходе шествия были сделаны провокационные выстрелы в полицию из толпы.
Ну, да-с, добряк царь и злие бояре... Читали... Сколько можно лапшу вешать, господин Кондратенко? В ВАаши черносотенние сказки уже давно нихто не верит.
Гость
Что-то неслышно голоса КПУшников про то, что Партия регионов рекламирует власовщину и педафилов.
Так Петя ж ихний, Губошлеп - тоже форменный педофил. Только он по молодухам больше... А вот если вице спикера ихнего послушать: очччень даже похоже.. И тембр, и кругленький, и к Ляшку приставал....
Вот потому и не слышно!
Гость
Гость
А вот и новый гимн партии регионов:
http://www.youtube.com/watch?v=VjKT6jqjvyI
сумчанин
Да голубчики ....
Гость
Ще один помаранчевий сказав Чмирю свою "фе":
http://www.youtube.com/watch?v=6udMmKNUqdA
Гость
круто!!!
vartyukh
Виходить так, що Сумський кадетськитй корпус не лише захисники царя-батюшки та Російської імперії закінчували. На Сумському історичному порталі Геннадій Іванущенко виклав спогади одного з керівників дивізії "Галичина" Михайла Крата:
http://history.sumynews.com/xx/1901-1904-nadvechirya-imperiji/item/504-spogadi-sumskogo-kadeta-mikhajla-krata-komandira-diviziji-qgalichinaq.html
Гость
прикольно! Еще одно доказательство тому, что история имеет множенство оттенков
Гость
Артюха полухав. Не зрозумів, куди він клонить. Є історія і є сторична память. А от "політика історичної памяті" - це щось нове. За Артюхом - це "куди хочу,туди і поверну". Маніпулювання історичними фактами - це цілком більшовицький метод.
Захотілось комусь кадетів геями зробити, - простіше простого: "викопати" в історії якогось гея, що мав відношення до кадетського корпусу і приписати його до всіх, називаючи їх геями.
Порада Артюху:
1.Справжній історик не повинен займатися політикою. Історія і політика - це різні науки. Це за совєтів усі науки мали політичну та ідеологічну спрямованість - на червоний прапор. А ви зараз спрямовуєте все на тризуб.
2. Попрацюйте над своєю дикцією. Ваша мова - це найгірше, що я чув за все життя від викладача ВНЗ (синдром "триндичихи").
Гость
1.Нормальний виступ, ви краще послухайте Чмиря або його заступників Чернявського або Слизького, які два слова не можуть разом стулити.
2. Артюх - філософ, а не історик, він і висловлюється, як філософ.
Гость
Або "полоумную Тамару"... Ото вже кілограм дикції на сантимент інтелекту!!
Гость
До чого тут Чмирь? Він не викладає в університеті. І з дикцією у нього гаразд. А "політика історичної памяті", яку пропонує Артюх - це ідеологія, якою користувалися більшовики. Називається "ляпнув не в дугу"...(хоча він закінчив історичний факультет)
vartyukh
Ну, а до цього чоловіка для чого ви регіанальні недоучки причепилися? Нормальне словосполучення. Хоч би погуглили перед тим як таке ляпать чи що:
Историческая политика
http://www.niss.gov.ua/articles/269.
Гость
“Сьогодні ми є свідками історичної події – першого за часів незалежної України випуску сумських кадетів. Завдяки підтримці Президента Віктора ЯНУКОВИЧА ми повернули історичну справедливість, відродили традиції військово-патріотичного виховання молоді в регіоні”, – наголосив, звертаючись до ліцеїстів, губернатор області Юрій ЧМИРЬ.
Він запевнив присутніх, що влада докладе максимум зусиль, аби до 110-річчя “Кадетського корпусу” повернути його реліквію – прапор закладу, що нині перебуває у Сполучених Штатах Америки” – повідомляється в Прес-релізі Сумської ОДА від 14.05.2011 року.
Мабуть, це якийсь особливий, універсальний і незрозумілий нам – простим смертним, патріотизм, що його так ревно культивуватимуть сумські високопосадовці… То ж як виглядає прапор, на якому виховуватимуть патріотизм у майбутніх захисників України? Відповідь на це питання дає один з багатьох його описів у брошурі С. Кремера “Сумскій кадетскій корпусь [1900-1950]”, виданій в еміграції:
Нерукотворный ликь Христа
Сь Его печальными очами
Глядить на нась… И как чиста
Должна быть совьсть у кадетовь
Что стягь священный наш спасли
И для грядущихь поколеній
Его на славу сберегли…
На немь – родной Орель Двуглавый
И вензель нашего Царя –
Сіяють вьчною красою
Какь солнца яркаго заря…”
(С. 18.)
Отже, двоголовий російський імперський орел має стати “роднымь” для наших юнаків, які завтра служитимуть і на Хуторі Михайлівському і на Тузлі¸ охоронятимуть маяки в Криму…
Мабуть не тільки цей символ, а й згадка про царя так надихнули Юрія Павловича, що він зовсім забув про те, що є не “самодержцем всея области”, а всього-на-всього державним службовцем Української держави. Та що, між іншим, Стаття 3 Закону України про державну службу визначає принципи державної служби, і серед них такі:
- патріотизм та служіння Українському народу;
- політична неупередженість;
- персональна відповідальність державного службовця
Ось цей останній принцип, як наслідок грубого порушення двох попередніх і має стати предметом запитів до чиновника, котрий забув (?) – якій державі служить.
Гость
Историческая политика — набор практик, с помощью которых находящиеся у власти политические силы, используя административные и финансовые ресурсы государства, стремятся утвердить определенные интерпретации исторических событий как доминирующие[1]. Термин появился в Германии в 1980-х годах, в начале XXI века был заимствован и стал широко использоваться в Польше, где идеи проведения специфической исторической политики приобрели значительную поддержку[2]. К концу первого десятилетия этот термин стал активно применяться исследователями для описания процессов и практик в политике посткоммунистических государств Восточной Европы[3](Википедия)
Якщо пан Петлюра разом з Артюхом пропонує таке, то вони нічим не відрізняються від сталіністів і нинішніх німецьких неофашистів, які пропонують писати історію так, як їм хочеться...
vartyukh
Повинен подякувати регіаналам за цікаву наводку. В інтернені про цю саму політику історичної пам'яті матеріалу - тонни. Зараз начитаюся та й продовжимо чесати язиками.
vartyukh
Між іншим, регіанальний Гость, Іванущенко на Сумському історичному порталі мабуть спеціально для вас поставив цікаву статтю В'ятровича про історичну пам'ять. Читайте, конспектуйте і надалі не жахайтесь цього поняття - "політика пам'яті".
Гость
Я, до речі, не відношусь до регіоналів, бо сам терпіти їх не можу. Мене дивує ваше завзяте політиканство. Для вас усі регіонали, хто не згоден з вашим нацизмом. Дійсно, як тут писали, вам треба до психіатра
vartyukh
Пане черговий Гость, ну за кого ви мене приймаєте? Звичайно ж, я прекрасно розумію, що на цьому форумі не всі зі штабу регіаналів чи провулку Красовицького (Промисловий).
Але я спеціально розширюю обсяг понаття "регіагнал" і називаю регіаналами тих дописувачів, хто сам, не будучи регіаналом, ОБЄКТИВНО підсилює їхню позицію. Ось ви для чого мене оббрехали, назвавши нацистом? Між іншим, чекаю від вас підтвердження цієї "сміливої" тези.
Але хіба ви не погодитесь, що у цьому випадку ваша так звана аргуменація тотожна расєйським нацикам з ідеологічного відлділу партії регіонів?
Гость
Ви-то самі до кого відноситесь? До бюто-уно-унсосівців? Чи до націонал-соціалістів?
vartyukh
Безпартійні ми. Бог милував.
гость
Сегодня чмыри привезли в Сумы флаг русских ВЛАСОВЦЕВ-ФАШИСТОВ, который вручал известный гомосексуалист князь Константин Романов. Все чмыри потдерживают эту инициативу Чмыря, прославлять на Сумщине педофилов и власовцев!!!
Гость
Что вы только тут несете, несчастные, больные на голову людишки ! Стыдно даже читать!
гость
Этот флаг хранили русские фашисты из РУССКОГО ОХРАННОГО КОРПУСА, а вручал это флаг российским кадетам в Сумах - гомосексуалист князь Князь Романов который их тут в Сумах и насиловал. Ты статью читай, ПРимат ты темный.
Гость
ось підпише Янукович закон про заборону гей-пропаганди - і тоді подавайте до суду на Чмиря за це діло ))) та й зараз модна б було за церкву, яка Конституцією від школи відділена, подавати до суду також. Але де такий позов? Де позов за пропаганду нацизму - якщо то таки власівський прапорець? Якби весною ще подало Медунятко такі позови - зараз якраз би найцікавіше у суді й почало творитися. дивись, і вибори б виграв ))) А так - бійці формуних фронтів, страшні на словах, але ніякі в ділі
гость
Это гей пропаганда чмырей.
vartyukh
Так, Суми від ганьби порятує лише широкий розголос такої інформації. Знання деякої правди, що не виходить за межі форумів не рятує свідомість сум'ян від панування в ній брехні.
гость
Вот и дедушка миллардер Епифанов в команде власовцев-чмырей.
гость
Я чмырею просто с этих ПРиматов.