Жага кохання

Автобус набрав швидкість. Пасажири стиха перемовлялись і тільки старенька бабця ніяк не могла вгамуватися. Вона періодично кидала погляд у вікно і бурмотіла щось про себе.

- Ага. Он вони, - враз повернулася до юної сусідки, відірвавши погляд від вікна.

- Хто? - не зрозуміла та.

- Дуб і берізка…

- Ну, то й що? По дорозі таких дерев уйма, - хмикнула дівчина. - То що, на кожне з них ось так витріщатися?

- Та ні, - зморщилася старенька. - Я не про це… Знаєте скільки їм років? Про їхню долю знаєте?

Автобус швидко віддалявся від дерев, намотував кілометри.  І, можливо, б ці слова так і зависли в салоні, коли б бабуся не продовжила:

- Колись давно жив пан. Багатий - багатий. Ну, дуже багатий. І донька в нього була. Красуня. Розумниця. А звали її Айгуль...

- Чому Айгуль? - поцікавився юнак , який примостився на сусідньому сидінні.  Все більше пасажирів почали прислухатися до розповіді.

- Дружина в пана була із Середньої Азії. І її також звали Айгуль…Та рано вона померла…

- Бабусю, годі вже нам казки розповідати, - перебив  парубок, який сидів чомусь на місці для пасажирів із дітьми. - Ми вже не казки слухаємо, а дівчат любимо. Хе-хе!..

- То й не слухай, - відповіла старенька й додала. - А ця історія, може, й тебе дечому напоумить…Мо’ , й ти тоді відчуєш  справжню жагу кохання!...

- Чого - чого? Яку ще жагу кохання? - хмикає парубок. - Я цю жагу на своїй шкірі вже випробував…У мене своя була «Айгуль»…Я її - «бабло», машину, маєток…Все її…А вона стихаря все на себе переоформила і бац мені під «дих»…

- А ти б до суду, - порадив хтось із пасажирів.

- Ага. До суду. У неї там такі братки, що я  до нього не доживу…Громили справжні, блін! Оце, бабусю, й казці кінець. А хто не дослухався, тому буде капець…Так як і я - на автобусі чхатиме…

- Та воно в житті всяко буває, - погоджується старенька. - Але моя історія про інше - про справжнє кохання…

- Хе-хе! Хіба воно є, оте справжнє кохання!?

- Юначе, ми твою проблему зрозуміли. Будь ласка, не перебивай, - втрутився в розмову сивочолий чоловік в літах. Вірніше, вже - дідусь…

- Діду, та ви з цією бабою, ну, дуже вже старезні для, як вона каже, для справжньої жаги кохання, - обличчя молодика  засяяло в широкій посмішці.

- Знаєш хто ти після цих слів? - старий піднявся, ворухнувши пустим рукавом піджака. - Негідник! Не прошу за слово вибачення. Знав би ти про моє, або про її життя, такої б дурниці ніколи не казав.

Його крейдяне лице  взялося розовими плямами, від хвилювання та образи в нього засіпався нерв на щоці.

- Розумієш…На війні…на війні…мою дівчинку…Мою…Твоїх років…Кохану мою, розумієш…осколками міни накрило…Бійця такого ж молодого, як і ти,  з поля бою виносила…Собою його й прикрила…розумієш? Він вижив…І вона вижила…

- Ось бачите, вона ж жива! - хмикнув знову молодик. - А моя мене до нитки роздягла і крапка. Я вже нічого назад не поверну. Вона мене, мов липу обчистила…

- Так жива, - хитнув головою старий, перебиваючи хлопця, не звертаючи уваги на його емоції. - Правда, без обох ніг залишилася… А той молодий солдат, якого прикрила, - я…

У салоні запанувала мовчанка. Потім:

- Вона - моя дружина…Найдорожча для мене в світі. В лікарні  лежить…Занедужала, та й роки своє беруть…От я й їду до неї…

Нарешті й парубок чи то одумався, а чи збагнув свою провину, промовив:   

- М-да… Навіть важко, що й сказати…Слів немає…Дійсно, це - справжнісіньке кохання…Тепер ось гадаю, що мої проблеми, по суті, - туфта…І я справлюся, безперечно, з ними справлюся…- і додав несподівано. - Інколи корисно й  в автобусі проїхатись…

Кілька хвилин панувала мовчанка, доки не промовив ветеран:

- Жіночко, будь ласка, розповідайте далі.

Та продовжила:

- Айгуль покохала наймита Максима, який працював і жив у їхньому маєтку. Сильно покохала, по-справжньому. Для неї - це було першим її коханням. І Максим її теж полюбив. І в нього теж - перше кохання…Коли про це довідався пан, дав команду закатувати наймита. Закохані вирішили тікати. Айгуль вивела коханого з темниці, де його утримувала варта. Вартові не змогли перешкодити їй, бо й самі були закохані в її красу. І навіть наказ пана не зупинив їх…

У салоні тихо-тихо. Люди почали всерйоз перейматися долею закоханих.

- Батько разом  з охороною верхи на конях настигли втікачів на узбіччі дороги, що вела до поля. Там колосилися хліба, там думали перебути день закохані, щоб вночі відправитися до Києва, де, як вони гадали, їх ніхто б не знайшов. Пан без слів вистрілив у Максима, той упав… - на мить старенька перевела подих, тоді. - «А ти додому зі мною поїдеш». «Ні! - відповіла донька. - Ніколи тепер уже туди не повернуся. Я залишуся тут, з коханим…» І батько жахнувся - перед ним почала виростати берізка…А там, де лежав Максим, - дубок…

- Невже то ті дерева, - тепер уже й собі поцікавилася юна сусідка, - повз які ми проїхали?

- Можливо, й ті…

- Але ж були революції, війни… Та й стільки ж років минуло врешті-решт!

- Мабуть, їх зберегло кохання, - тихо промовила старенька.

…Автобус наближався до Cум, як несподівано бабця додала:

- А мо’, то їх правнуки ростуть…Ось цього я не знаю…

привет Рудницкому!

ааааа....Антоша опять обозвался. Теперь копирует стихи с интернета и мажется, типа он писатель Big smile

telepin

Да у тебя, смотрю, пунктик... Юзай интернет тщательнее и не будет мерещиться.

Гость

Дался вам этот Рудницкий Smile Это якись там дидусь из сэла с нереалызованым журналистськым жэланням Glasses

Иван Житник

 Кому не подобається - може не читати, кому подобається - дякую. До речі, про дідусів із села. Вони набагато чесніші, чемніші, а головне - мудріші, аніж дехто. А взагалі-то, безумовно, треба було  у школі хоча б мову українську вивчити, російську - теж, щоб хоч писати коментарі більш-менш грамотно...

Алексей

 
привет Рудницкому! написал:
привет Рудницкому! 26.10.2011 16:57 ааааа....Антоша опять обозвался. Теперь копирует стихи с интернета и мажется, типа он писатель Big smile

А я смотрю у Вас в Сумах жизнь не сложилась, коль Вы так не любите Чмыря, значит ему сейчас хорошо, а соответственно вам очень плохо, так сказать оставили Вас у разбитого корыта.

Писать в форумах всякую гадость, вот ваше(обратите внимание  "Ваше" я написал с маленькой буквы) истинное призвание, так что дерзайте Laughing out loud .

Та плюс ко всему,  вам за это еще и деньги платят - жизнь лафа, хочу быть президентом Smile

Антону Рудницкому привет передадите когда увидите, я думаю вы видитесь часто). Хотел бы я посмотреть на эти две личности, насмеялся бы наверное на год вперед. Big smile Big smile Big smile Big smile Big smile Big smile

Иван Житник

 Олексію

Дякую за підтримку й справедливі слова. А "мазурикам" щодо віршів із Інтернету даю відповідь у сьогоднішньому блозі.

view counter

Сейчас на форуме

Сергій Скакун
telepin

Зарегистрированных 2
Гостей 1983
Администраторов 0

Статистика

Всего тем на форумах 169202
Все сообщения 272373
Всего зарегистрированных пользователей 64994
Последний зарегистрированный пользователь Zanna_

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.