Ні для кого не є секретом, що інтернет-провайдери борються за розширення споживчої мережі та прагнуть отримати право на розміщення обладнання у будинку. І досягають поставленої мети інтернет-провайдери будь-якою ціною та будь-яким способом.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», хід та результати комерційних спорів між провайдерами, а також наслідки оскарження дій та бездіяльності Антимонопольного Комітету України та його територіальних органів дозволили висвітлили існування хронічної проблеми, яка, на жаль, до цього часу залишилася поза увагою судів.

Здебільшого новозбудовані багатоквартирні будинки належать до груп будинків певного забудовника.

Щоб відрізнити будинки за стилем, вартістю, рівнем комфорту вони мають родове найменування, яке супроводжується додаванням до найменування перших двох перших літер «ЖК» (житловий комплекс).

Водночас сам забудовник, як юридична особа, може не один раз протягом своєї діяльності реорганізуватися, перетворитися та увійти до групи інших компаній.

Ймовірно, що після введення певної із секцій житлового комплексу у експлуатацію (йдеться про окремий багатоквартирний будинок) непроданий актив може також відчужуватися іншій компанії, що не дивно, якщо із групи багатоквартирних будинків (житлового комплексу) кожна із компаній-партнерів забудовника або його кредиторів стануть власниками.

Тобто, під одним ЖК із шести будинків цілком можуть функціонувати 3 або 4 компанії.

І кожний із власників розподільної мережі багатоквартирного будинку юридично спроможний посилатися на відсутності у нього технічного доступу на приєднання кабельної каналізації електрозв’язку інтернет-провайдеру, а аналога або іншого сприятливого механізму, який би він застосував до заявника, щоб приєднати його кабельну каналізацію до розподільної мережі будинку у нього немає.

Таким чином, «власники розподільних мереж окремих багатоквартирних будинків» перебувають не у полі зору Антимонопольного Комітету України, а доводити окремо, що є змова або відбувається «паперовий футбол» вкрай складно та нереально.

Слід зазначити, що за інших обставин єдиний власник секцій (колишній забудовник) житлового комплексу використати подібні «аргументи» перед контролюючим органом не зміг би, оскільки технічну можливість відразу знайшли на вільних секціях житлового комплексу.

Вирішити дану проблему допомогло введення у законодавство терміну «міжбудинкова розподільна мережа».

Закон України «Про доступ до об’єктів будівництва, транспорту, електроенергетики» від 07.02.2017 № 1834-VIII та Правила надання доступу до інфраструктури будинкової розподільчої мережі, які затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2018 № 611 не визначають такого поняття, обмежуючись виключно «будинковою розподільною мережею».

Іншою практичною проблемою є помилкове застосування змісту «інфраструктури будинкової розподільної мережі» та «інфраструктури кабельної каналізації».

Незважаючи на те, що це різні поняття, які тісно між собою пов’язані в одному нормативному документі, іноді це буває юридичним механізмом для відмови провайдерам у доступі до будинкової мережі через «неправильне розуміння позивачем запиту на приєднання».

Детальніше про це читайте у статті «Міжбудинкова розподільна мережа і де її шукати?»