Його історія співпраці із Суспільним почалась восени 2021 року, коли вирішив долучитися до проєкту «Гіперлокальна кореспондентська мережа — побудова мережі більш інформованого суспільства».  Цей проєкт реалізується у межах програми МАТРА за підтримки Королівства Нідерландів в особі Міністерства закордонних справ.

Андрій Міхєєв — колишній пожежник — був очима та вухами тисяч глядачів, слухачів та читачів Суспільного у дні, коли в Охтирці точилися важкі бої. Журналістика для нього не нова сфера, у ДСНС відповідав за зв’язки з громадськістю та ЗМІ.

Ми розпитали пана Андрія про журналістику в надзвичайних ситуаціях і про те, як війна змінила Охтирку.

- Чому ви вирішили долучитися до розбудови гіперлокальної мережі Суспільного?

— Я зацікавився проєктом задля нових знань, особистого та професійного розвитку. У навчанні мені сподобались програма тренінгу й викладачі. Була створена атмосфера колективної творчості, яка мені дуже імпонувала. Тренери спонукали самостійно шукати розв’язання задач, а не чекати вказівок. Після навчання був конкурсний відбір. Зірки склались так, що саме я став спецкором гіперлокальної мережі Суспільного на Сумщині.

- Війна прийшла в Охтирку майже одразу як ви почали працювати?

— Перші мої роботи стосувались цивільних тем. Коли почалася війна, знімав Охтирку безвиїзно з першого дня. Було одразу зрозуміло, що ситуація серйозна, але родина теж лишилась в місті. Дружина не хотіла їхати, щоб бути зі мною поруч, і щоб стримувати мене, аби я не потрапляв у різні халепи. Доньку, якій зараз 15 років, вона теж саму в евакуацію не відпустила.

Те, що моя сім’я залишилися, мені полегшило роботу,  хоч і додалися зайві переживання. У нас було три смартфони — це три акумулятори, три карти пам’яті. Знімав ними по черзі, один вимкнений — резервний, один — у родини для зв’язку, один — у мене на зйомках. Якщо знімав щось дуже важливе, то брав з собою два телефони та фотоапарат.

- Були й інші технічні особливості роботи журналіста у місті, де кипіли бойові дії?

—   Особливостей було багато. У нас періодично зникало світло, майже постійно був відсутній стаціонарний інтернет — передавали інформацію з трьох мобільних. Те, що знімав на фотоапарат було дуже важко надсилати, бо файли великі, а інтернет слабкий. Я поставив картки різних операторів: Київстар, Водафон, Лайфселл — в останнього виявився найстійкіший інтернет. Технічно це виглядало так:  потрібно було вийти на вулицю і ходити з піднятою рукою, щоб зловити сигнал. Справа нескладна, якщо немає обстрілів.

Рідні часто допомагали під час зйомок, особливо, коли потрібно було записати стендап (у мене був монопод, штатива тоді ще не було).

В місті й передмістях було небезпечно, а я не мав транспорту, що звужувало можливості. Користувався велосипедом, але через те, що всі вулиці були всіяні склом, тільки й встигав міняти камери.

Чимало було суто технічних проблем. Картки пам`яті заповнювались занадто швидко, акумулятори так само швидко розряджались, фото і відео були не завжди такої якості, як хотілося. Коли пам’ять заповнювалась, доводилося щось видаляти — потім шеф-редактор новин Суспільне Суми Андрій Крамченков, з яким ми працювали, подарував мені об’ємну флешку. Згодом надійшли бронежилет та каска. А потім й інше обладнання.

Бронежилетом та каскою ми користувалися у парі з Максимом Науменком — вчителем музики з Охтирського району, який з приходом війни став спецкором Суспільне Суми. Коли їздили разом: я одягав каску, він — бронік. 

- У березні про Охтирку заговорили в усій Україні. Ви відчували, що документуєте історичні події?

—  Розумів, що знімати важливо. Інформацію запитували багато українських ЗМІ. Також я постійно шукав, як розповісти про війну в Україні за кордоном.

Першим моїм досвідом була Amnesty International.Також відправляв за запитом інформацію у Словенію, Францію, Німеччину, Японію. На жаль, більшість посилань на закордонні публікації не збереглися.

- Яка зйомка за весь час бойових дій вам найбільше запам’яталась?

— Найбільше запам’яталась робота на місці розбомбленого сховища. Тоді постраждало дуже багато людей. Тому я працював там і як журналіст, і як волонтер-рятувальник. Допомагав колишнім колегам з ДСНС розбирати завали, діставати людей.

- Як на вашу думку війна змінила місто Охтирку і його мешканців?

—  У громаді відбулись великі зміни. У людях висвітлились найкращі сторони —  всі готові були ділитися останнім, що мали. У найважчі часи панувала атмосфера згуртованості та взаємодопомоги. Велику роль зіграло те, що влада не залишила міста, військові та ТРО теж весь час лишалися з містянами.

Також війна поклала кінець зв`язкам Охтирки з росією. Ми живемо поряд із кордоном — тож зв`язки були тісними. Тепер же багато людей відмовляються від усього російського, зокрема від мови.

 
Фото: Андрій Міхєєв, Максим Науменко, Аліса Міхєєва