У подальші дні російські загарбники продовжували обстрілювати та бомбардувати Охтирку з літаків. Через це із 48-тисячного міста виїхали біля половини жителів. А деякі – зайнялися волонтерством.

Серед останніх – Геннадій Порохня, який до початку повномасштабної війни був підприємцем та мав продуктовий магазин. Але після 24 лютого вирішив допомагати земляками та почав масово возити в Охтирку ліки та продукти з Полтави, що майже за 100 км від рідного міста. Активно у волонтерстві йому допомагала харківська родина Палагіних, про яку ми вже писали.

Охтирчанин розповів Gazeta.ua про те, як почалася для нього повномасштабна війна з РФ. А також зізнався, що у перший її день його життя могло обірватися. Тому 24 лютого вважає своїм другим днем народження.

Їхали та стріляли

- Війна почалася 20 лютого 2014 року, коли Путін видав так звані ордени "За взяття Криму". Не 24-го, коли війська зайшли (на півострів. – Gazeta.ua), а саме 20 числа. До того у нас були не зовсім адекватні торговельні стосунки. Коли не було настрою, то Росія могла молочку нашу заблокувати, труби, - розповідає Геннадій Порохня.

- Традиційно встав, поставив чайник. Вмикаю телевізор, а там всі новини про вторгнення Росії. Перша думка: "Почалася війна". Було страшно, бо живемо за 50 кілометрів від кордону, - згадує 24 лютого Геннадій Порохня. – Пішов на роботу. Біля 12:00 почала надходити інформація, що вони (росіяни. – Gazeta.ua) пройшли Писарівку, яка поруч із нами.

- З-за рогу почувся гуркіт важкої техніки. І вони (російські окупанти. – Gazeta.ua) їхали та стріляли з автоматів і кидали шумові гранати. Я впав униз, прикрив руками вуха і відкрив рота, щоб барабанні перетинки не лопнули. Лежав за самою високою бордюром, - веде далі охтирчанин. – У колоні було 30-40 одиниць техніки. Крайньою йшли машина із боєкомплектом та паливно-мастильними матеріалами. І цю машину наші військові підбили протитанковим комплексом. Вантажівка втратила керування і зіткнулася з будинком. Її передні колеса пройшли у бік дому, а задні - не "перестрибнули" через бордюр. І так вийшло, що я опинився під машиною. Камаз прострілили і я відчув, що на мене щось ллється. Відчув запах палива і якраз почали підриватися боєприпаси. Зрозумів, що у мене є три-чотири секунди аби піднятися, перебігти на іншу частину дороги та сховатися там.

- Вибіг чисто інтуїтивно. Сховався за бордюром навпроти. Боєкомплект рвався протягом пів години. Гранати, ріжки з патронами і, скоріше за все, снаряди для кулеметів, - розповідає Порохня. – Усе вибухало і розліталося в різні сторони! А в кінці рвонув і автомобіль.

Геннадій Порохня дивом вижив у перший день повномасштабної війни з Росією. Він був на вулиці, коли в Охтирку заїхала російська колонка. Сховався під бордюром, на який згодом наїхала підбита українцями вантажівка. Вона зірвалася після того, як Геннадій встиг перебігти у безпечніше місце

Спершу ворожа колона не налякали, але коли полетіли шумові гранати "почав прокручувати певні фрагменти життя у голові", зізнається волонтери.

- Промайнуло життя перед очима. Три-чотири фрагменти зі зрілого віку. Здається, приємні, - каже Порохну. – Руки після цього всього не трусилися. Єдине, що коли прийшов додому, уся куртка була соляркою просочена.

Росія понесе покарання

Наступного дня Геннадій Порохня прийняв рішення записатися у територіальну оборону. Але йому відмовили. У нас багато бажаючих і вже закінчилися автомати, пояснили військові. Після цього охтирчанин і вирішив сконцентруватися на волонтерській роботі.

- По нас били ракетами, реактивною артилерією. Були бомбардування – летить літак на низькій висоті і скидає бомбу, - згадує чоловік. – Коли розбомбили військову частину, то за офіційною інформацією там 70 загиблих (мова про бомбардування Охтирки вакуумними бомбами 26 лютого. - Gazeta.ua). Але я говорив із рятувальником, який там був і він казав, що маємо до 500 жертв. Не знаю на чому ґрунтується заява. Говорив: "300 людей у частині були приписані й 200 осіб, які в тероборону записалися". Не можемо ідентифікувати. Рятувальники казали, що ось є череп, а підходиш брати – розсипається у прах. Тільки ото по соцмережам бачимо дописи охтирчан: "Мій брат пропав, родич". І все ж розуміють, що він там був.

 

Росіяни після 24 лютого щодня бомбили і обстрілювали Охтирку. Зокрема, повністю розбили тамтешній залізничний вокзал

Геннадій із дружиною мають двох доньок 17 і 22 років.

- Коли у нас впали кілька бомб і ТЕЦ підірвали, то родина виїхала у Полтаву. Прожили там в квартирі чотири дні й поїхали далі у місто Бар на Вінниччині. Бо думали чогось, що росіяни за кілька днів дійдуть до Полтави, - розповідає Геннадій. – Я ж сказав, що мені буде спокійніше, коли вони у безпеці, але сам – залишуся. І буду на своїй землі до останнього. Сім'я зрозуміла моє рішення.

- Якою ви бачите Охтирку за два-три роки? – питаємо наостанок.

- Відбудова Охтирки і України почнеться тільки після перемоги. Це не два роки, - відказує Геннадій. – Війна до переможного кінця – це коли прапор України буде в Севастополі. А на кордони 23 лютого, думаю, ми вийдемо цьогоріч. Далі – трохи складніше, бо йтиме територія Донецької і Луганської областей, де три лінії оборони зробили оці ДНР і ЛНР. Їх буде важче пройти. Ну а по Криму лише військового вирішення питання немає, бо півострів з'єднується тільки однією дорогою. Там має бути військово-дипломатичний шлях.

У ніч на 8 березня росіяни скинули бомби на центр Охтирки. Від міської ради практично нічого не залишилося

 

У ядерний удар РФ волонтер не вірить. Але допускає, що Росія може атакувати Україну хімічною зброєю, говорить.

- Росія понесе покарання, як Німеччина після 1945-го. Вона досі платить репарації, - каже Порохня. – Війна закінчиться, збитки порахуємо і російський народ платитиме зі своїх податків. Щодо Путіна, то він своєю смертю не помре, - прогнозує волонтер.