Разом з пресцентром 58 ОМПБр імені гетьмана Івана Виговського розвіюємо міфи про гендер та війну, пише Конотоп.Сіті.

Сержантка Марина

Молодша сержантка Марина з Конотопа пішла в армію, бо давно хотіла бути військовою. Наразі служить в бойовій бригаді вже майже п'ять років. За цей час отримала масу знань та навичок у військовій справі й володінні зброєю. На фронті військова займалась роботою, пов’язаною зі зв’язком.

Працює в чоловічому колективі. Кожен з них поважає дівчину та хвалить. Вважає дійсно гарним та талановитим спеціалістом своєї справи. Їй ніколи не доводилось чути фразу «це не жіноча справа», бо той, хто знає Марину, розуміє, що вона все завжди виконує на рівні з чоловіками, чого б то не стосувалось.

Лейтенантка Аліна

«Усе змінилось буквально в один момент. Мій номер телефону набрав Олександр, боєць одного з підрозділів військово-повітряних сил і водночас давній друг. Каже, є новостворена бойова бригада, не побоїшся? Відповіла – ні. Після навчального центру мій потяг прямував сполученням Київ–Авдіївка», – пригадує лейтенантка.

Аліна служить з 2016 року: зі звичайної солдатки виросла до лейтенантки. Спочатку дехто говорив: «Така молода і гарна, що ж ти тут робиш?» Вдивлялися в очі, наче бачили перед собою свою доньку. В очах військових було співчуття, можливо в декого гордість. Її нові друзі військові допомагали в розв'язанні побутових питань, підтримували, вчили вправно користуватися ПМ.

«Потім через деякий час – новий колектив. Ще так багато мобілізованих. І я одна жінка в підрозділі. Забирають до себе, годують смачною їжею, привозять з міста морозиво або солодку воду. Я ще на той час була старшим солдатом, але вітались та радились як з офіцером. Приємно», – додає Аліна.

Солдатка Тетяна

«Я не боюсь роботи та можу робити все що потрібно: носити мішки, крутити гайки. Тим більше що я виросла в селі», – говорить Тетяна. Сама вона родом з Козацького Конотопського району, але з 12 років проживає у Конотопі. З дитинства марила ідеєю стати військовою.

Зараз Світлані 22 роки, на війні з 2017 року. Вона – старша навідниця самохідного артилерійського дивізіону. Перші кроки робила на посаді статистика медичної роти. До дівчини колектив ставився або зі співчуттям, або з великим розумінням.

«Була ситуація, коли нашого механіка-водія контузило з ознаками зовнішніх пошкоджень. Треба було швидко реагувати і діяти відповідно. І в той час, коли йому надавали першу домедичну допомогу до приїзду фахівців, я була півтори години з ним поруч. Підтримувала його та розмовляла з ним. Я знала, що якщо щось для нього можу зробити, то зроблю це», – пригадує солдатка.

Командирка батареї Лілія

Двадцятитрирічна Лілія ще у 2017 році вступила на кафедру військової підготовки. У жовтні 2019 року їй надали первинне офіцерське звання «молодший лейтенант», тоді вона й вступила до лав ЗСУ на посаду командирки одного зі взводів 58 ОМПБр.

З жовтня 2019 року по червень 2020 року брала участь в ООС у Донецькій області. Лілії довелось нарівні з іншими офіцерами та військовослужбовцями її підрозділу в складних та небезпечних умовах приймати правильні, чіткі, командні рішення щодо визволення та оборони нашої держави.

У 2020 році за успіхи, цілеспрямованість, високий професіоналізм та сумлінне ставлення до військової служби нагороджена пам’ятною медаллю «За оборону Торецька» та відзнакою «Жіночий тризуб». Наразі виконує обов’язки командирки мінометної батареї.

Сержантка Марина

Сержантка Марина прийшла на службу статистиком медичної роти бригади у 2016 році. Говорить, що їй пощастило з людьми, з якими довелося жити й працювати. Особливо пригадує командирів, під чиїм командуванням доводилось служити. Вона не відчувала жодного тиску через те, що жінка.

Також, з кінця 2017 року продовження служби відзначилось знайомством з новим колективом. Посада діловода вимагає, зокрема, вміння спілкуватися з багатьма різними за характерами та поглядами військовослужбовцями.

* * *

Жінка в українській армії – це вже давно не виняток. Навіть жінка на командній посаді зараз стала загальноприйнятим поняттям. Тож коли при вигляді солдатки в формі у вас виникне питання «Навіщо воно треба?», просто пригадайте, що в нашій країні ще триває війна. А це – свідомий вибір кожного українця або українки.