Віце-президент Федерації панкратіону України, сумчанин Сергій Чередніченко розповів сайту ФПУ про життя під час війни.

- Дякуючи Богові, Суми сьогодні не знаходяться в окупації, як було декілька тижнів тому. Потихеньку життя налагоджується. Але, мабуть, як і всі містяни, я живу одним днем. Тому що реально ніхто не розуміє, що буде завтра: чи прокинемося ми під мирним небом, чи знову нас будуть бомбити, намагатися проривати кордони, - розповідає він.

- Ви виїжджали?

- Ні, я залишався в місті весь час. Були моменти, коли майже сідав у машину, але постійно мене щось стримувало. Говорять, що капітан останнім покидає свій корабель. Так і тренер, мабуть, повинен залишатися до останнього, поруч зі своїми вихованцями. Деякі з них залишаються у Сумах, не виїжджали. Мабуть, це і стримувало. Також дякуючи дружині, яка підтримувала мене в ці часи.

- Розкажіть, будь ласка, про сумських спортсменів. Як складається їхнє життя після початку війни?

- По-різному складається їхнє життя. Днями отримали сумну звістку, від якої хочеться плакати. Мені повідомили, що в Луганській області під час контрнаступу загинув мій вихованець, майстер спорту, бронзовий призер Чемпіонату світу Олександр Одінцов. Складно повірити й прийняти цю втрату.

Ще один мій вихованець знаходиться в полоні. Теж майстер спорту. Є інформація, що він живий. На одному з російських телеграм-каналів викладено його фото. Маю надію, що його обміняють. Робота по ньому ведеться.

Деякі знаходяться наразі в лавах ТерОборони та ЗСУ. І продовжують використовувати свої навички не на килимі, а в інших справах. Дехто виїхав закордон. Особливо спортсмени юнацького віку.

Шкода, що сьогодні таке відбувається. І ще більше шкодуєш про те, що ми втратили можливість змагатися, виступати на килимі, радіти емоціям перемог від спортивних поєдинків, а не від перемог на полі бою.

Але життя продовжується. Кілька тижнів тому відновили тренувальний процес. Тренуємося всі разом: і дорослі, і діти у підвальних приміщеннях заради безпеки. Когось батьки ще не відпускають на тренування. Я їх розумію. Тому що інколи тренуємося і під час повітряної тривоги, і під час артобстрілу. Знаходимося в таких умовах, намагаємося пристосовуватися. Але це важко вдається: не лише тренерському складу, але й спортсменам.

- Якось психологічно пропрацьовуєте це з дітьми?

- Звісно. Намагаємося психологічно переключати молодь. Тому що постійно знаходитися вдома теж не добре. Всі Збираємося разом, обмінюємося думками. Таким чином, трішки психологічно розвантажуємося.

- Як багато осіб з тих, хто залишився в місті, повернулися на ваші тренування?

- Близько дві третини з тих вихованців, хто залишився в місті, повернулися до тренувального процесу.

- Трошки повернемося на початок. Що пам'ятаєте про 24 лютого, про перший день війни?

- Цю дату, мабуть, ми не зможемо забути ніколи. Я прокинувся від телефонного дзвінка рідної сестри, яка сповістила мене, що вулицями її міста вже рухалася ворожа техніка.

Я не вірив до останнього, що таке може статися. І, як і всі, почав думати, що робити далі. Зі мною залишилися дружина з дочкою. Сестра з двома дітьми. Також дружина мого вихованця з дитиною. Спочатку виїхали у будинок неподалік Сум, де був облаштований підвал. Перші два тижні мешкали там. Допоки Суми не почали бомбити. Одна так бомба влучила в електростанцію, і не стало світла, води тощо. Ми були змушені повернутися в місто. Тут ситуація з комунікаціями була дещо легша.

- Коли місто відчуло, що воно звільнене?

- Дякуючи нашим Збройним Силам, які почали проводити контрнаступ у Чернігівській області, і від міста Києва. Напевно, російські війська почали відчувати перевагу наших Збройних Сил. Вони почали відтягувати свої сили назад на свою територію.

У нас були два небезпечних напрямки. Північний напрямок - це Шосткинський, Глухівський, Путивльський райони. Через них проходило основне забезпечення росіян у напрямку Києва. І Тростянецький напрямок - через який вони хотіли оточити місто Харків. Звідки теж наші Збройні Сили почали контратакувати. Також з міста Суми ми, у свою чергу, Територіальна оборона, сили Спеціальних операцій почали проводити певну роботу.

Поступово російські війська почали відступати. Таким чином, Суми були звільнені від окупації. З'явилася можливість прямувати до центра України, стали непотрібними "зелені коридори". Почала відновлюватися логістика, продукти харчування тощо.

Близько місяця тривала облога Сум.

- Наскільки зараз спокійно в місті, в регіоні?

- Я б сказав, зовсім неспокійно. Наприклад, в десяти кілометрах від Сум силами ППО були збиті ворожі ракети, випущені літаком з території російської федерації. Також були спроби прориву кордону в Шосткинському районі. Тому спокою нема. Щодня щось прилітає. І невідомо, коли спокій настане в Сумській області.

Певно, прикордонні області лише після повної перемоги України над окупантами зможуть відчути цей спокій.

- Щоб сказали Україні?

- Меседж у мене один: підтримуйте Збройні Сили України і вірте у перемогу України. І всіми силами допомогайте, щоб ця перемога відбулася якнайшвидше.

Олександра Кузнєцова, пресслужба Національної федерації панкратіону України