Що розказують переселенці та чого потребують найбільше – у матеріалі Суспільного.

"Якщо починати нове життя, то – починати нове життя. З нового. Взяли ось…ще утята повинні приїхати. Будемо бабусь "виганяти" на вулицю – хай пасуть, слідять", — так каже про своє життя на Сумщині 17- річна Христина Гончаренко.

Дівчина разом із батьками та двома бабусями переїхала із нині окупованої Попасної, що в Донецькій області, у село Над’ярне, Сумського району. Там родині, що втратила житло внаслідок війни, пропонували оселитися у будинку безкоштовно.

За кілька днів Ользі Пилипенко – представниці власника будинку, зателефонувала Тетяна Гончаренко: "Раз набираю – недоступний, другий раз – недоступний. Ну, думаю, все. - А в мене зламався телефон. Я так переживала – думаю, люди ж дзвонять! Здала я телефон в ремонт, сестрі доручила забрати. Вона загубила сім-карту. Знайшли сім-карту і перший дзвінок був їхній".

Суспільне Суми

Родина Гончаренків вимушено покинула власне помешкання. Його обстріляли вранці 24 квітня. Тоді травмувалася 13-річна онука Тетяни, яка разом із матір’ю нині на лікуванні за кордоном. Сама ж Тетяна була на той момент у ванній кімнаті. Згадує: Почала сильно кричати донька старша. Довелося в прострелену машину сідати й швидко везти до лікарні, так як в нас лікарня була розбита, всі ми погрузилися в машину, восьмеро людей і полями добралися до Бахмута".

 

Суспільне Суми

Травмувалася і сама Тетяна – за словами жінки, в неї складний перелом ноги. Нині вона пересувається на милицях, разом із молодшою донькою доглядає мати, якій понад 80 років та 95-річну свекруху – Раїсу Субботу.

Остання пережила другу світову війну. Пані Раїса каже - ще пам’ятає, як, дитиною, їй довелося бути в концтаборі: "В таборі була начальниця пані Лізі – інвалід. Без ніжки. Яка вона була жорстока! Якщо я не встигла стати на шикування, то в неї плітка – метри три – і вона тією пліткою доставала, щоб аж на ніжки закрутилася. Одного разу вона мене дістала, а тоді отак дернула, я упала, побилася вся".

 

Суспільне Суми

Нині ж жінці довелося знов тікати від окупантів. Та, говорить, не скаржиться й намагається бути у гуморі.

Родина потроху облаштовується. Посадили город – буряк, цибулю, моркву, завели господарство.

 

Суспільне Суми

Нині ж з речей потребують найнеобхіднішого, також – приладдя по догляду за хворою бабусею. Місцеві ж, кажуть, допомагають із продуктами та побутовими речами

Плани у Гончаренків – влаштовувати власне життя, сподіватися на перемогу та повернення додому.