А також відповіла на запитання школярів, які прочитали книжку, пише сайт ВВС Україна.

Що в книзі з реальності

А.К.: Першу книгу написала ще в 90-х, коли треба було щось читати своїм дітям, а книжок не було, особливо українською.

Усе почалося з віршиків. З того, що мій старший почав переписувати віршики Агнії Барто - дописувати їм хепі-енди. Тому мої перші книжки були написані на прохання дітей.

«Комп і компанія» - це моя одинадцята книжка. У ній дуже багато справжнього, це взагалі, як калейдоскоп. Знаєте, як шматочки-скельця різних історій - коли ти рухаєш калейдоскоп, вони складаються в іншу історію. От і в мене так сталося з «Компом і компанією» - там багато історій, які траплялися з моїми учнями і моїми дітьми.

ВВС Україна: Сюжет про хлопчика, який багато часу проводить у віртуальній реальності, Ви також взяли з власного життя?

А.К.: Там не тільки про те, що сучасні діти забагато часу проводять у віртуальній реальності. Там іще й про стосунки дітей між собою, про справжню дружбу, про хлопчика з особливими потребами, який теж знаходить свій шлях і своїх друзів.

А що стосується віртуальної реальності, то я б не сказала, що мої діти дуже багато часу там проводять. Проводять, звичайно, як і вся сучасна молодь і діти, але це більш ефективний час, напевно.

"Комп і Компанія" Анни Коршунової стала Дитячою книгою року ВВС-2017

До речі, мій молодший буквально вчора сказав цікаву річ: «Мамо, ти знаєш, у мене в переписці багато друзів, багато киян, які пишуть, що «в мене немає взагалі в реальності друга», або «у мене - один-два друга, але я не можу сказати, що вони справжні».

І додав: «Таке враження, що кожен із них сидить у своїй капсулі і через інтернет перестукуються один з одним, але це не справжнє».

Тому я не можу сказати, що це про комп'ютерну залежність моїх дітей. Швидше навпаки. Мені хотілося показати, що реальний світ набагато цікавіший, і справжня дружба існує тільки в реальному світі.

Коні, ляльки і залізне правило

ВВС Україна: Як Вам вдається пояснити своїм дітям і учням, що реальний світ набагато цікавіший?

А.К.: Секрету ніякого немає. Річ у тім, що дитина, яка сидить за комп'ютером, - вона насправді для батьків дуже зручна. Сидить тихенько, ні в яку шкоду не влазить. З нею не треба вести якусь розмову. Це ж добре, правда?

Власне, з того книжка і починається, - що Владик дуже зручний для своїх батьків. Тому треба починати з себе. Треба жити разом із дитиною. Не вчити її жити, не повчати, а просто брати за руку і йти у цей світ разом. У мене самої багато захоплень, і учні про це знають, і діти.

ВВС Україна: Ваше захоплення - ляльки ручної роботи, це правда?

У нас є залізне правило: крім школи треба ще обов'язково чимось займатися, кудись ходити.

А.К.: Так (сміється). Я справді шию текстильних ляльок, уже й за власними викрійками. Але поділяю і захоплення моїх дітей.

У нас є залізне правило: крім школи треба ще обов'язково чимось займатися, кудись ходити. Тобто дитина має вільний вибір - може міняти гуртки, секції, види спорту. Але займатися чимось іще - це обов'язково. Тому зараз у малого - кінний спорт, малювання (на яке він сам записався) і гітара.

До речі, вчора ми відзначили першу мозолю від гри - обов'язково куплю цукерочки, щоби відсвяткувати! Це такі дрібнички, але вони свідчать про взаємини батьків і дітей, розумієте?

Коли старший захоплювався кінним спортом, я в 43 роки вперше сіла верхи і навчилася їздити. Який він був гордий, що мама навчилася, і він ще й навчив маму!

Дитяча книга для дорослих?

А.К.: У цій книзі багато для дорослих. Вони приходять на зустрічі з читачами. І я по обличчах бачу, що ці дорослі прочитали книжку, і що дуже багато для себе взяли.

Анна Коршунова: "Моє натхення вже майже 20 років поряд, це мої два хлопці. Старший зараз на 3-му курсі, молодший - в сьомому класі"

Не можна забувате те, якими вони були в дитинстві, що ними рухало, що дитина живе перший раз - і кожне враження, яке вона отримує, - найяскравіше. Але ж ми всі діти! Мені навіть здається, що ми просто маскуємося під дорослих.

Коли ми спілкуємося зі своєю дитиною, - чому не розбудити цю дитину в собі? Але в той же час бути дорослим другом - вмілим і надійним. Це, мабуть, єдиний спосіб, який може витягти дітей із віртуального світу.

ВВС Україна: Чому у нікнеймі головного героя фігурує ВВС? Це випадковість чи це з думкою про ВВС Україна?

А.К.: Це випадковість (сміється). Але мені дуже приємно, що я увійшла у довгий список (інтерв’ю бралося ще до оголошення переможців - Ред.)

Запитання від школярів

ВВС Україна в якості експерименту передала книгу «Комп і компанія» учням однієї з київських шкіл, які полюбляють віртуальну реальність і зголосилися оперативно прочитати твір. Ось, що самі школярі захотіли спитати у письменниці.

Учні 3-А київської школи № 155, які полюбляють віртуальну реальність і надіслали свої питання до авторки

Валерія, 8 років: Чому у книзі лише про хлопців, а де ж там дівчата?

А.К.: Дівчата там також є, але в мене двоє хлопців. І якщо Лєра помітила, там є присвята на початку - я писала для них і про них. У мене вже є книга про дівчаток - «Фроська - кімнатна фея». Але нехай вона не переживає, наступна книга - продовження «Компу і компанії» - буде більше про дівчат.

ВВС Україна: Можливо, тут ідеться про те, що ми відходимо від гендерних стереотипів, і зараз є дівчата, яким цікаво не лише про фей, а й про комп'ютери?

А.К.: Ну, я би ще хотіла передати цій дівчині один невеликий секрет. Читаючи про хлопців можна краще зрозуміти, які вони і чого хочуть. І це їй, можливо, допоможе краще спілкуватися із хлопцями.

Марія, 14 років.Чи сама пані авторка себе обмежує у зануренні до віртуальної реальності?

А.К.: Так. Я використовую комп'ютер радше як інструмент - спілкування з людьми, з якими мені цікаво. Я не проводжу час, просто блукаючи в мережі, у мене на це й часу немає. Тільки другий рік, як зареєструвалася у Facebook.

Володар, 9 років: Скільки часу пішло на написання книги?

А.К.: Може, десь рік. Я писала не для того, щоб опублікувати книжку, а просто отримуючи задоволення від процесу написання.

ВВС Україна: Що Вас найбільше вразило за цей рік написання?

А.К.: Вразила реакція старшого сина - це він змусив мене дописати .

За два тижні до дедлайну «Коронації слова» він сказав: «Мамо, ну коли ти вже допишеш? Я вже хочу почитати, чим вона закінчилася! Давай, ти приходиш з роботи, а я готую вечерю, перевіряю в малого уроки, а ти - сідаєш і пишеш».

І він два тижні виконував мою роботу, а я писала.

Ольга Мальчевська, ВВС Україна